Первісна. У вирі пророцтв - Страница 8

— А зараз я тобі дещо покажу, — сказав він серйозним тоном. — Це наймогутніші чари з усіх, які ти коли-небудь зустрінеш. Вони могутні не в сенсі їхньої сили, а через ті можливості, що надає нам їх застосування.

Хлопець зосереджено подивився на нього й кивнув. Він був схвильований такою передмовою, але не виказав ні тіні страху. Навпаки — відчувалося, що йому не терпиться пізнати обіцяну могутність.

Хоч Ківан був чаклуном, а отже, міг витримати суворі умови Тиндаяру, Йорверт накинув на нього захисне плетиво. Відтак поклав руку йому на плече, а наступної миті їх обох огорнула непроглядна пітьма, пронизана потужними енерґетичними потоками.

— Чому я нічого не бачу? — спантеличено мовив хлопець. — Це що, якесь хитре маскування?

— Ні, — відповів Йорверт. — Ми просто перемістилися до Тиндаяру. Ти, мабуть, чув про нього. Це підземний світ, верхній рівень Ан Нувіну.

Він чекав від Ківана бурхливої реакції на цю звістку — обурених вигуків, лайки, прокльонів, вимог негайно повернутися в земний світ. Проте хлопець мовчав і не рухався, лише його плече під Йорвертовою рукою напружилося, майже скам’яніло. А за хвилю знову розслабилося.

— То поборники правду кажуть, — пролунав з темряви його пригнічений, сповнений відчаю голос. — Ми всі — Китрайлове поріддя. А я сподівався… я ж так сподівався, що це брехня…

„От і все,“ — подумав Йорверт. — „Чуєте, кляті демони! Він уже готовий до вербування, досить трохи натиснути — і зламається. Я міг би просто зараз подарувати Володареві нового слугу. А після нього — ще багатьох. Проте ви відмовлялися мене слухати, для вас важливіша формальна покора, бездумне виконання всіх ваших наказів… То дзуськи вам!“

У них з Елвен була домовленість, що кожного чаклуна, який приєднається до повстанців, Йорверт спробує залучити на службу Ан Нувінові, а в разі рішучої відмови вдасть, ніби це було лише випробування, й запропонує йому інший шлях — той, яким пішли Шовар аб Родрі та Ґарван аб Малах. Та після всіх нічних знущань з боку демонів Йорверт вирішив пропустити свою частину угоди.

— Не верзи дурниць, хлопче! — суворо мовив він. — Ми такі ж діти Дивові, як і решта людей.

— Але Тиндаяр…

— І що Тиндаяр? Хіба тебе не вчили, що весь безмежний Всесвіт створено Всевишнім? На відміну від багатьох інших реліґійних доґматів, це чиста правда. Великий Див створив усе суще — зокрема й Тиндаяр. І навіть увесь Ан Нувін.

— Його захопив Китрайл!

— Так, захопив. Саме захопив. Китрайл тут не господар, а просто загарбник. Ан Нувін не належав йому споконвічно, на початку часів він був частиною Царства Дивового. І врешті знайшлася людина — молода жінка, дівчина, — яка повстала проти Темного Володаря. Їй було лише одинадцять років, вона була ще дитиною, коли кинула виклик Китрайлові на його ж території й відібрала в нього частину влади, частину сили. — Всередині Йорверта аж тіпало від страху. Якщо ці слова зараз чують демони, то всі попередні нічні жахіття видаватимуться йому невинною дитячою страшилкою порівняно з тим, що чекає на нього наступної ночі… — Крізь захисні чари ти маєш відчувати, як довкола тебе вирує енерґія. Зазвичай її називають темною — ну й нехай, назва не має значення. Як і все у Всесвіті, темна енерґія також є творінням Дива. Інша річ, що Китрайл наклав на неї свою брудну, злодійську руку. А хіба це гріх — забрати в крадія те, що він отримав нечесним шляхом?

— Ну… мабуть, не гріх, якщо обернути здобуту силу на добро, — ухопився за цю думку, мов за рятівну соломинку, Ківан. — І не служити Китрайлові, не коритись йому, а боротися проти нього, проти тих, хто насправді служить йому, творить на землі зло.

„Елвен, я виконав половину твоєї роботи. Сподіваюсь, ти оціниш це…“

— А ми й боремося. Проти Конґреґації, яка сіє ненависть та розбрат і тим самим прислужує Китрайлові. Наша боротьба його бісить, він аж нестямиться з люті, тому надсилає до мене демонів з погрозами. Та я їх не слухаю, не корюся їм і продовжую боротися.

„А може, це правда? Може, через те вони й напосідають на мене — бо поборники, самі того не розуміючи, грають на руку Ан Нувінові, тому становлять для Володаря куди більшу цінність, ніж кількадесят нових чорних чаклунів…“

— І ви вбиваєте тих демонів?

— Ні, досі жодного не вбив. Вони остерігаються з’являтись у плоті та крові, приходять до мене вві сні. Але тобі не варто цього боятися.

— Чому?

— Бо в тебе чиста, невинна душа, вона зупинить демонів. А я накоїв у житті багато лихого і лише недавно став на шлях спокути.

„Дуже вдалий хід! Тепер я покаянний грішник…“

— О-о… — співчутливо протяг Ківан. — А ви ж не набагато старший за мене.

— Чому не набагато, на вісім років. Просто я на вигляд здаюся молодшим. І цих восьми років, що розділяють нас із тобою, мені цілком вистачило, щоб утнути чимало дурниць… Але не хочу про це згадувати. Мої гріхи залишились у минулому, мені пощастило зустріти людей, які вказали мені дорогу правди, честі та світла. Вони надзвичайні чаклуни, сам побачиш.

— То ви не один? Є й інші?

— Так, є. Я вже казав тобі про жінку, що повстала проти Китрайла й завдала йому поразки. Від самого початку вона мала двох вірних послідовників. Я став третім, а ти, якщо захочеш, будеш четвертим… Тільки не квапся відповідати, зачекай до зустрічі з нею. Зараз ми підемо до неї. Тримайся за мене, щоб не заблукати. І нічого не бійся.

Хлопець міцно вхопився рукою за його лікоть, і вони рушили через темряву на північний схід. Як завжди, потоки темної енерґії непомильно вказували Йорвертові правильний шлях.