Первісна. У вирі пророцтв - Страница 69

Йорверт негайно відійшов трохи вбік від розташованого нагорі Блахірга, щоб у разі потреби виринути на поверхню посеред пустельного степу, а не на людній міській вулиці. Проте втікати не квапився, його природний за таких обставин страх відступив під тиском допитливості. За всі століття, що минули після Мор Деораху, мабуть, жодна жива душа не була свідком такого явища — не просто трансформації темної енерґії в темну матерію, а її перетворення на живу темну матерію. Найближчим до цього був Ярлах аб Конал під час спроби захопити відьму Ейрін вер Ґледіс; але тоді він не став прикликати демона, бо відразу збагнув, що їхній план зірвався.

Менш ніж за хвилину демон цілком матеріалізувався, і в Тиндаярі загримів грізний голос:

— На коліна, ница істото! Схилися перед посланцем Темного Володаря, покайся в своїх гріхах, вернися під його владу — і, може, він зглянеться на твої благання, подарує тобі твоє відступництво, не стане карати тебе на смерть.

„Отже, вийшло!“ — майнула в Йорвертовій голові радісна думка. — „Я звільнився! Звільнився!“

Відколи він присягнув на вірність Елвен, демони більше не приходили до нього вві сні — ні з погрозами, ні з умовляннями. Досі Йорверт не був певен, чи вони справді не можуть цього робити, чи просто дали йому короткий перепочинок, трохи попустили шворку, щоб потім ще міцніше затягти зашморг на шиї. Та тепер переконався, що клятва таки спрацювала і Ан Нувін більше не має влади над його розумом. З душею було не так однозначно, проте Йорверт нітрохи не переймався її долею. Він був собою, поки жив цим життям, а що з ним станеться після смерті, його не цікавило. Чи то душа відродиться в новому земному тілі, втративши спогади про минуле, чи потрапить до Ан Нувіну і стане демонічним духом — у будь-якому разі, він перетвориться на іншу особу, яка не матиме нічого спільного з ним теперішнім…

— Я не каятимусь, не благатиму, — сказав Йорверт. — Володар сам винен, що я зрікся його. Він зрадив мою довіру, став на захист поборників — наших найбільших ворогів після відьом.

— Як ти смієш, нахабо! — розлютився демон. — Не тобі судити про вчинки Володаря. Твій куций, обмежений людський розум не годен збагнути всієї величі його задумів.

— Тільки й чую про це, — знуджено мовив Йорверт. — Щораз, як питаю навіщо, відповідь одна — не годен збагнути, не в змозі осягнути… Ні, з мене досить! Набридло! Я не збираюся ворогувати з Ан Нувіном, але й служити йому більше не буду. Робитиму лише те, що сам визнаю за потрібне, і не проситиму на це вашого дозволу. Однак я переконаний, що дуже часто наші інтереси збігатимуться, і в таких випадках ми можемо діяти спільно, на рівних, як союзники.

Демон зареготав так гучно й оглушливо, що, здавалося, весь Тиндаяр задвигтів.

— Та хто ти такий, щоб пропонувати нам співпрацю на рівних? Ти ж просто нікчемний хробак, що борсається в багнюці під ногами Володаря! Ти досі живий лише з його ласки та милосердя. Якби він хотів, давно б розчавив тебе, мов комаху. Коли гадаєш, що завдав Володареві бодай найдрібніших прикрощів, то надто високо заносишся. Твоя непокора важить для нього так само мало, як і дзижчання набридливої мухи.

— Ти перестарався з метафорами, — глузливо зауважив Йорверт. — То хробак, то комаха, то муха. І всі твої порівняння земні. Мабуть, ти лише недавно завершив семисотлітній цикл трансформації. Про це свідчить твоя правильна, хоч і трохи архаїчна, шінанська вимова. Досі всі демони, що являлись мені вві сні, говорили з таким жахливим акцентом, що я ледве їх розумів. Певно, жили ще за попередньої цивілізації, а тепер займають в Ан Нувіні високе становище, керують демонами-салагами на зразок тебе, і саме їм Володар довіряє спілкуватися з його земними слугами. Я намагався розпитати їх про стародавні часи, знаєш, дуже цікавлюсь історією, але вони відмовлялися це обговорювати. То, може, хоч ти будеш відвертіший? Зрештою, ми ж одного роду-племені, можливо навіть, що ти мій далекий пращур. Розкажи, ким був у десятому столітті, за свого земного життя.

— Тебе це не обходить, — пихато мовив демон. — Я прийшов сюди не теревені з тобою правити, а дати тобі останній шанс покаятися. Будемо вважати, що я не розчув твоєї сміховинної пропозиції про співпрацю. Темний Володар не має союзників, у нього є лише слуги та вороги. І якщо ти не з нами, не в лавах його вірних слуг, тоді ти проти нас.

Йорверт розвів руками.

— Коли вже ти поставив мене перед таким вибором, то моя відповідь — ні. Я не повернуся до ваших лав. Так і перекажи Темному Володареві.

— Я нічого не переказуватиму, а просто принесу твою голову. Чи, швидше, жменю твого попелу. Готуйся до смерті і до тривалих мук в Ан Нувіні.

Як свідчив увесь досвід Мор Деораху, демони не вміли чарувати в повному розумінні цього слова. Вони застосовували темну енерґію єдино доступним для себе чином — як чисту силу, і з її допомогою могли лише руйнувати та вбивати. Так і зараз, демон атакував Йорверта безхитрісно, невигадливо — просто скерувавши на нього потужний енерґетичний імпульс.

Відбивши перший удар, Йорверт міг легко уникнути подальшої сутички, перемістившись із Тиндаяру в земний світ. Для демона такий простий шлях був недоступний, йому б довелося прокладати нагору тунель, і з цим він би впорався за лічені хвилини. Але ще якийсь час після виходу на поверхню (тут історичні джерела розходилися, вказуючи термін від кількох днів до кількох тижнів) демон був би слабкий та вразливий, поки його плоть, створена з темної матерії, пристосується до існування в нових умовах, і не становив би серйозної загрози.