Первісна. У вирі пророцтв - Страница 68

— І що найприкріше, це справді так, — похмуро мовив Йорверт. — Якби я знав, що він стане на таку позицію, то вбив би його ще до виступу, не побоявся б накликати на себе гнів леді Елвен. Звичайно, тоді б поборники не забарились оголосити, що ми змовилися з королем і діємо в його інтересах, але шляхта, особливо вища, у це не повірила б. Та тепер ситуація змінилася — причому змінилася радикальним чином. Якщо ми вб’ємо Лаврайна, то кожен, хто вміє думати, задаватиметься питанням: навіщо чаклунам його смерть, коли він націлився на короля і збирався відкликати з Архарів поборчі війська… — Йорверт скрушно похитав головою. — А я ж від самого початку пропонував позбутись його, підлаштувати якийсь нещасний випадок. На жаль, мене не послухали. І доваландалися з ним до того, що він може звести нанівець усю користь від нашого повстання, просто проіґнорувавши його. Та й поборникам це на руку, вони вже переконалися, що ми не на їхні зуби, і радо вхопляться за таку можливість. Мовляв, і хотіли б упоратися з нами, але є важливіші справи. Король-єретик, що засів у столиці, страшніший за сотню чаклунів.

Ківан недбало стенув плечима.

— Ну й нехай собі йдуть на Ханґован. Королівська армія їх переможе. А ми цьому посприяємо. Хіба ні?

— Якби ж то! Проте я певен, що зараз вони не вирушать на Ханґован, а до весни сидітимуть у Бланаху, стягуватимуть сили. Звичайно, вголос про свої плани не скажуть, призначать близьку дату наступу, але потім потроху відсуватимуть її, посилаючись на різні причини.

— Тоді король матиме вдосталь часу, щоб зміцнити своє становище, — зауважив хлопець. — А ми за зиму зберемо ціле чаклунське військо, а потім просто винищимо поборників. Геть усіх, до єдиного.

Вони саме звернули у вузенький провулок, де їх уже точно ніхто не міг помітити, і перенеслися в Тиндаяр.

— Ну, гаразд, — сказав Йорверт. — Тепер іди в Ханґован, розкажи леді Елвен про все, що ми тут бачили та чули.

— А ти?

— Маю деякі справи на Абраді. Повернусь увечері з черговою партією припасів.

Як завжди після вилазок за межі табору, вони узгодили, що говоритимуть решті повстанців, щоб їхні розповіді не містили суперечностей, після чого Ківан подався в напрямку Ханґована, а Йорверт вирушив на південний захід. Він швидко проминув море, пройшов під Кередіґоном, Ґвидонедом, Івронахом та Тір Алминахом, зачепивши по дорозі краєчок Сейшану, і врешті дістався до Ґулад Данану.

Саме в цій країні Йорверт зараз офіційно перебував, здійснюючи подорож по Абраду, задля якої буцімто і взяв академічну відпустку. Керівництво кафедри природних явищ, де він був аспірантом, поставилося до його бажання побачити світ із цілковитим розумінням, так само не виникло зайвих запитань і в університетських знайомих. А от Йорвертів батько, герцоґ Нарвонський, був украй незадоволений синовим рішенням, яке означало, що він закінчить навчання й отримає ступінь майстра маґії та філософії на рік пізніше, ніж планувалося. Його незадоволення підігрівалося ще й тим, що Йорверт надумав подорожувати інкоґніто, не відкриваючи свого імені. У своєму останньому листі, надісланому до Кованхара через відьму Вайрін вер Бреніш, що саме гостювала в Нарвоні, герцоґ наполягав, щоб син, коли вже зважився на цю безглузду пригоду, бодай поводився відповідно до свого високого становища, зупинявся на гостину при королівських та княжих дворах, заводив корисні знайомства з тамтешніми вельможами. Проте Йорверт твердо відповів, що вся суть його мандрівки якраз і полягає в анонімності та непомітності — мовляв, він хоче побачити життя людей у різних куточках Абраду ізсередини, а не з висоти своєї знатності та багатства. На цьому його двосторонній зв’язок з родиною урвався, і далі Йорверт просто навідувався в міста, що лежали на маршруті його вдаваної подорожі й надсилав до Нарвона листи з вітаннями.

Утім, не з одними лише вітаннями — Йорверт продовжував переконувати батька, щоб той задіяв усі родинні зв’язки в сусідніх з Івронахом країнах і забезпечив потужну підтримку тим членам Університетського Маґістрату, які виступають за проголошення Кованхара вільним чаклунським містом. Це був наступний пункт у його плані з відвернення уваги від лахлінських подій. Боротьба чаклунів за незалежність Кованхара, яка зрештою призведе до відокремлення від Івронаху його західної частини — Ейс Ґедану, завдасть відьмам чимало клопоту, та й кованхарські маґістри матимуть багато роботи, тож не перешкоджатимуть Йорвертові та Елвен вербувати абрадських чаклунів для війни з поборниками. Шанси на успіх були досить високими — з надійного джерела Йорверт знав, що Маґістрат у таємному режимі обговорює це питання; а якщо він здобуде підтримку з боку такого впливового вельможі, як герцоґ Нарвонський, то, можливо, й наважиться на цей довгоочікуваний і вистражданий крок.

Сьогодні настала черга надсилати листа з Блахірга, дананської столиці. Оскільки тут мешкали відьми (за останніми відомостями, їх було дві), Йорверт вирішив перестрахуватися, вийти з Тиндаяру десь на околиці й пішки прогулятися до середмістя. Він саме почав підшуковувати зручну місцину для переміщення до земного світу, аж раптом відчув неподалік потужне збурення темної енерґії.

Кроків за десять від нього непроглядна пітьма ще більше згустилася, і це дозволило маґічному зору, зазвичай безпорадному в умовах Тиндаяру, частково запрацювати на контрасті між двома видами темряви — енерґетичної та матеріальної. Границя між ними мала обриси велетенської людської постаті заввишки футів десять, а то й більше.