Первісна. У вирі пророцтв - Страница 145

145

— Король Імар мужній чоловік, — похмуро мовив Бренан. — Але в нього нічого не вийде. Я знаю лахлінців, вони з’їдять його з усіма потрухами…

Вийшовши з покоїв дівчат, він рушив коридором, рясно прикрашеним різнобарвними стрічками, маґічними вогниками, гілками омели та живими квітами з королівських оранжерей. Сьогодні був Сонцеворот — найкоротший і останній день року. День, коли, за язичницькими уявленнями, сонце вмирало і відроджувалося знову. Звичайно, це була нісенітниця, справжньою причиною зміни довжини дня був просто нахил земної осі, проте традиція святкувати Сонцеворот виявилася живучішою за стародавні вірування. У Рінанхарі в цей день було заведено влаштовувати весілля, святкуючи водночас і настання нового року, і народження нової сім’ї.

Бренанові такий звичай видавався дуже милим і зворушливим, однак на саму думку про чиєсь весілля його поймав глибокий смуток, а серце болісно й тужно щеміло. Перед очима поставала Ґвен — найчарівніша дівчина в світі, його єдине в житті кохання. Більше він нікого так не любитиме, просто не зможе полюбити. Певна річ, коли-небудь одружиться, матиме дітей — але то не будуть Ґвенині діти, народжені від палкої пристрасті та глибокої ніжності…

Проминувши три коридори, Бренан нарешті вийшов за межі тієї частини Королівського Крила, яка віднедавна мала назву Апартаменти лорда-наступника. Їх було вкомплектовано численним штатом прислуги, проте поки що тут мешкало лише четверо осіб — сам Бренан, його кузини та Ліам. Останній погодився обійняти посаду лорда-розпорядника покоїв і тепер, у тісній співпраці з Брігід та рештою відьом, проводив набір придворних, які після новорічних свят мали оселитися в Апартаментах. Охочих виявилося несподівано багато — на кожне місце претендувало понад два десятки шляхетних юнаків, чиї родини завзято плели між собою інтриґи в намаганні пропхати своїх нащадків до оточення лорда-наступника.

Бренан не дуже розумів, навіщо йому придворні, та ще й у такій кількості. Одначе мусив скоритися правилам королівського двору і лише наполіг на тому, щоб при відборі враховували такі риси претендентів, як освіченість і непитущість, бо не хотів спілкуватися з невігласами та п’яницями, хай хоч тричі шляхетними. Сам він досі не завів собі друзів (за винятком, зрозуміло, Ліама), тому обмежився запрошенням кількох юнаків, до яких почував щиру симпатію, зокрема, шістнадцятирічного Гамішіна аб Бедвира, що був прапороносцем під час поїздки до Ейгайна.

Слідом за Бренаном невідступно йшло троє ґвардійців з його особистої варти. Із цим йому також доводилося миритись, добре хоч охоронці були відмінно вишколені, не створювали жодних незручностей і переважно залишалися непомітними. А часом від них була й користь, оскільки Бренан ще кепсько орієнтувався в Королівському Крилі, а тим більше — в усьому Рінанхарі. У таких випадках він просто казав, куди треба йти, і один ґвардієць рушав попереду, показуючи дорогу.

Проте зараз у цьому потреби не було. Минувши дві ґалереї, Бренан дістався до Відьомської Вежі, залишив свій супровід у товаристві мінеганських ґвардійців, а сам піднявся на третій поверх і постукав у Шайнині двері. У відповідь спрацювали чари і просто на дверях з’явився напис: „Коли щось треба, я в Брігід.“

У Брігідиному помешканні він застав не лише сестру, а й Фінвара аб Дайхі — свого колишнього суперника, теперішнього непевного союзника і, ймовірно, майбутнього свата. При Бренановій появі у вітальні, гладкий лорд вибрався із широкого крісла й церемонно вклонився.

— Моє шанування, лорде-наступнику.

— Доброго ранку, лорде Фінваре, — відповів Бренан, нітрохи не здивувавшись його присутності. — Ви ще й досі не домовилися?

Фінвар аб Дайхі був уповноваженим від Ради Лордів у питаннях Бренанової освіти, а Брігід мала такі самі обов’язки, покладені на неї найстаршими сестрами, тому наполягла, щоб він погоджував з нею кандидатури вчителів і взагалі весь план майбутніх занять. Звичайно, Фінвар не мусив цього робити і міг просто сказати їй, що навчання Бренана, як відьмака, жодним чином не пов’язане з його навчанням, як наступника катерлахського престолу. Проте він розумів, що Брігід однаково не відчепиться, і визнав за краще піти на певні компроміси. Досягти цих компромісів виявилося дуже нелегко.

— Залишилося тільки одне-єдине питання, — відповів Фінвар. Дочекавшись, коли Бренан сяде на диван поруч із Шайною, він і собі всівся в крісло. — Я пропоную свого викладача історії, однак леді Брігід рішуче не погоджується. Хоче й далі навчати вас цій науці.

— А чому б і ні, — знизав плечима Бренан. — Сестра Брігід чудова вчителька, її розповіді цікаві та повчальні. До того ж вона була сучасницею багатьох подій, які для нас є давньою історією.

На Фінваровому обличчі відбилося сум’яття, і він боязко зиркнув на Брігід. Рідко спілкуючись із відьмами, гладкий лорд не знав, що вони, на відміну від звичайних жінок, сприймають згадку про свій вік мало не за комплімент.

— Я, лорде Бренане, не ставлю під сумнів ні вчительських здібностей, ні компетентності леді Брігід, — промовив Фінвар аб Дайхі. — Наразі йдеться про інше, а саме про висвітлення історичних подій та їхнє трактування. Як майбутньому королю Катерлаху, вам важливо знати, відчувати й розуміти історію з позицій наших державних інтересів, образно кажучи, дивитись у минуле очима катерлахця. А за всієї моєї поваги до леді Брігід, я дуже сумніваюся, що вона навчить вас такому поглядові на історію.

— А чого навчатиме ваш учитель, лорде Фінваре? — озвалася Шайна. — Справді катерлахському поглядові чи, може, вашому особистому?

145