Первісна. У вирі пророцтв - Страница 144

144

— То я не збагну, — промовила Ґвен. — Нам варто боятися кінця світу чи ні?

Шимас аб Нейван упевнено похитав головою. А Івін лише знизала плечима.

Розділ XXVII

День Сонцевороту

Коли Бренан увійшов до кімнати, троє покоївок схилилися в шанобливих уклонах. А менша з двох дівчат, що їм вони допомагали причепурюватися, мерщій кинулась до нього.

— Привіт, братику!

Він підхопив її, легеньку, мов пір’їнку, поцілував у чоло і знову поставив на підлогу.

— Привіт, Ґрайне. — І вже до старшої: — Привіт, Марвен.

Марвен увічливо й церемонно відповіла:

— Доброго ранку, лорде-наступнику.

За два тижні, що минули від часу їхньої зустрічі в Ейгайні, Бренанові поки не вдалося достукатись до її серця, розбудити в ній колишню Марвен — хай і замкнену, потайливу, та загалом життєрадісну дівчинку. Навіть у вузькому родинному колі вона була дуже стримана з ним, мовчазна, переважно лише відповідала на його запитання, майже ніколи не заговорювала сама і, здавалося, постійно думала про щось своє. А на людях узагалі поводилася підкреслено офіційно — чи то надто буквально сприйнявши настанови Моркадес та Мірґен, чи то просто хизуючись тим, як швидко і вправно опанувала шляхетські манери.

Зате щира й безпосередня Ґрайне становила повну протилежність старшій сестрі. Променисто всміхаючись, вона закружляла перед Бренаном у своїй ошатній сукні із синього оксамиту й запитала:

— Ну як? Я гарна?

— Авжеж, сонечко. Ви з Марвен просто красуні. Чого доброго, ще й затьмарите собою наречену.

— Але так буде неправильно, — раптом занепокоїлася Ґрайне. — Це ж її свято. І тоді вона образиться на нас — особливо на Марвен. Нам треба перевдягтися.

— Нічого, не турбуйся, все владнається. — Бренан хотів був за звичкою погладити Ґрайне по голівці, але останньої миті стримався, побоюючись зіпсувати її зачіску. — Я просто перекажу, щоб її краще нарядили й додали ще прикрас. — Він запитливо глянув на старшу кузину. — Як ти, Марвен? Не дуже хвилюєшся?

— Ні, не хвилююся, — відповіла дівчина. — Обіцяю, що не осоромлю вашу світлість.

Проте Бренан бачив, що вона неабияк схвильована. Сьогодні Марвен уперше йшла на вельможне весілля, ще й не просто так, а однією з подружок нареченої — геть незнайомої їй дівчини, двоюрідної племінниці лорда Дармада аб Махіна. Та понад усе її бентежило, навіть лякало, що церемонія вінчання мала відбутися за участі відьми, Альси вер Киннейді. Марвен уже не вважала відьом Китрайловим поріддям, однак їй було ще далеко до остаточного звільнення від лахлінських забобонів. А вони тихенько, але вперто нашіптували, що це не просто гріх, це тяжкий злочин перед Дивом — бодай спостерігати за тим, як відьма збиткується зі священного таїнства шлюбу…

Бренан, як міг, підбадьорив Марвен (власне, для того він і навідався до неї), а заразом удосталь наслухався веселого щебетання Ґрайне, яка нітрохи не переймалася тим, що весільний обряд, нарівні з духівником, проведе й відьма. Навпаки, вона досить швидко переконала себе, що це цілком правильно, все так і має бути — коли вже одружуються чоловік із жінкою, то й вінчати їх повинні і чоловік, і жінка.

Невдовзі прийшла сестра Мірґен вер Евлін, яка прискіпливо оглянула дівчат і зробила кілька зауважень з приводу вбрання та зачісок. За час подорожі по Авон Гір вона прихилилася душею до Марвен і Ґрайне, тому вирішила затриматись у Тахріні на всю зиму, щоб допомогти їм призвичаїтися до королівського двору й довести до лоґічного завершення процес їхнього перетворення на шляхетних панночок. Бренан був дуже вдячний їй за таку турботу.

Служниці заходилися виправляти вказані відьмою недоліки, а Бренан попрощався з кузинами до обідньої пори, коли мало відбутися весілля, й разом з Мірґен залишив кімнату.

— Переживаєш за Марвен? — запитала вона вже в передпокої. — Не бійся, все буде гаразд. Вона стримана й розважлива дівчинка, поводитиметься гідно. А коли хтось і помітить її переляк, не біда. Усі ж знають, звідки вона, і розуміють, як їй непереливки. А взагалі, Марвен напрочуд швидко до всього пристосовується. Не так швидко, як Ґрайне, та все одно — дивлячись на неї теперішню, важко повірити, що лише два місяці тому вона покинула Лахлін.

— Так, сестро, — погодився Бренан. — Я чекав набагато гіршого. Ви з Моркадес перевершили всі мої сподівання.

— У цьому лише половина нашої заслуги, брате. Про другу половину подбали поборники. Своїм звірячим ставленням до твоїх рідних вони показали дівчатам справжню сутність їхньої Святої Віри. Та й той молодий офіцер, Фергас аб Ґвиртир, доклав чимало зусиль, щоб розплющити їм очі. Гадаю, на них справили враження не самі його слова, а насамперед та обставина, що він виконував королівський наказ, тобто діяв, як повноважний представник верховної світської влади… До речі, Мейнвен мені повідомила, що вчора катерлахський посол у Кередіґоні зустрівся з новим лахлінським послом і передав йому листа до короля Імара.

Бренан кивнув. Мейнвен вер Авон, молода відьма, що заміняла сестру Моркадес у Дінас Ірвані, написала йому про це ще напередодні ввечері. Він уже давно поривався бодай якось подякувати Імарові аб Ґалвину за порятунок Марвен і Ґрайне, але досі не наважувався на такий крок, боявся дати противникам короля підстави звинуватити його, до всього іншого, ще й у зв’язках з відьмами. Проте новий Бренанів статус дозволив знайти просте й вишукане рішення цієї проблеми. На його прохання, король Ріґвар написав Імарові цілком офіційного листа, в якому повідомляв про своє сходження на катерлахський трон і одночасне обрання лордом-наступником престолу Бренана, який, дослівно, „вельми завдячує Вашій Величності тим, що отримав змогу відсвяткувати цю визначну подію разом зі своїми двоюрідними сестрами, дівицями Марвен і Ґрайне вер Киннах.“

144