Первісна. У вирі пророцтв - Страница 122

122

Вона відійшла, розмотуючи шворку. З кожним її кроком довкола Шимаса густішали сутінки, а коли шворка натяглася, стало вже досить темно — хоч і не настільки, щоб він не міг роздивитися хрестовину й переконатися, що відьма не відхилилася від правильного напрямку. Власне, тому вони й обмежилися довжиною шворки, що відповідала десяти земним милям. Як показав попередній візит до Тиндаяру, на відстані п’ятнадцяти миль від Ріани (не кажучи вже про двадцять) Шимас повністю втрачав зір.

— Тепер ідіть до мене, — озвалася Ріана.

Він рушив уперед, знову поринаючи у світло Іскри. На ходу змотував шворку й відчував пальцями, як вона нагрілася від дії темної енерґії. Проте тліти й не думала — відьомські чари досить надійно захищали її.

Коли Шимас порівнявся з Ріаною, йому здалося, що вона стала сяяти дужче, ніж раніше. Та насправді виявилося, що це захисне плетиво на його очах трохи послабшало, тож довелося його посилити.

Таким самим чином вони відміряли ще десять миль. Для збереження обраного напрямку Ріана наказала Колвинові стати перед хрестовиною і стежити за тим, щоб Шимасова постать максимально затуляла сяйво її Іскри. Та все одно було зрозуміло, що похибка вже стала значною, і якби вони справді хотіли повернутися в земний світ на мисі Увах, їм це навряд чи вдалося б. Найімовірніше, тунель вийшов би на поверхню десь в океані, правіше або лівіше від мису.

Шимас знову рушив до Ріани, щоб відміряти решту чотири з половиною милі, і напівдорозі відчув, що контроль над захисним плетивом вимагає від нього дедалі більше сил. А точніше, майже всі його сили йшли на стримування темної енерґії, яка тут здавалася аґресивнішою. Чи то пак — саме такою, якою й мала бути…

Осяяний раптовим здогадом, Шимас рвучко зупинився.

— Леді Ріано, зачекайте трохи. Я хочу дещо перевірити.

— Що перевірити? — запитала вона, не обертаючись і продовжуючи дивитись у тому напрямку, де мав бути мис Увах.

— Зараз. Хвилиночку.

Шимас повернув назад і невдовзі переконався, що з кожним кроком йому стає легше. І це не було самонавіювання, це був об’єктивний факт.

— Там нічого немає, — гукнув він Ріані, коли шворка між ними натяглася. — Ми лише віддаляємося від того, що шукаємо. Повертайтеся.

— Ви певні?

— Так, певен. На всі сто відсотків.

Коли Ріана підійшла, Шимас розповів їй про свої спостереження. А для наочної демонстрації створив у повітрі перед собою світлову кулю, в яку вклав усі вільні від стримування темної енерґії сили, зробив кілька кроків углиб Тиндаяру й продемонстрував, як вона тьмяніє. Оскільки Ріана йшла разом з ним, це не було наслідком зменшення впливу її Іскри на довколишній простір. Це з очевидністю свідчило про маґічну неоднорідність самого простору.

— Дивовижно, — сказала вона. — А я нічого не відчуваю.

— Можливо, це через те, — припустив Шимас, — що ваша Іскра самостійно компенсує вплив темної енерґії. Наскільки мені відомо, жодна відьма не має влади над повною силою своєї Іскри, якась її частина завжди залишається поза контролем.

— Мабуть, ваша правда, — погодилася Ріана. — Велика сила має й свій зворотний бік. Наразі це призводить до втрати чутливості… То де ж ви найкраще почувалися?

— Там, де ми ввійшли. Під Драконячим Гніздом. Треба ще перевірити інші напрямки, але чомусь мені здається, що найменша аґресивність темної енерґії буде саме в тому місці.

Так воно, зрештою, й виявилося. Шимасова маґічна куля найяскравіше світилася біля самої хрестовини, може, на якийсь фут південніше від неї, що приблизно відповідало ґеометричному центру западини. Проте через істотну різницю в масштабах між земним світом та Тиндаяром така оцінка була вкрай неточною.

— І що ж воно таке? — вголос міркувала Ріана. — Вплив драконячих кісток?.. Ні, виключено. Їхня сила велика, але пасивна; власне, це просто залишки колишньої сили, дія яких не може сягати крізь світи. Джерело цієї аномалії має бути десь ближче.

— Якщо під нами, — зауважив Шимас, — то тут ми нічого не вдіємо.

Минулого разу Ріана пробувала скерувати свою відьомську силу на ґрунт Тиндаяру. Він піддався лише на пару дюймів, а потім став жадібно поглинати її, мов губка, і величезна кількість маґії просто розчинилася без сліду. Ріана, хоч і знала про це з давніх відьомських літописів, була украй вражена таким результатом. Згодом вона пояснила, що деякі сестри розглядають цей факт, як одне зі свідчень на користь гіпотези про спорідненість Китрайла з диннеші. Мовляв, Ан Нувін не відторгає відьомські чари, оскільки його господар походить із Ґвифіну, а тому здатний ними живитися. Шимас почасти розумів її розгубленість, бо й сам не дуже вірив у реліґійні казочки про бунтівного диннеші, який із заздрощів повстав проти Творця. Але водночас він досить скептично ставився й до твердження мінеганської доктрини, що Ворог є локальним уособленням якогось там Абсолютного Зла…

— Не думаю, що під нами, — сказала Ріана. — Швидше, десь там. — Вона закинула голову і пильно вдивилась у густу, в’язку, непроглядну темряву над ними. — Тільки як це знайти, коли я нічого не відчуваю?

З її долоні вихопився тонкий промінь білого світла. Він заструменів угору, трохи відхиляючись то в один бік, то в інший у пошуках правильного напрямку. Та, схоже, все було марно.

— От що, професоре, — врешті мовила Ріана. — Я пропоную вдатися до м’якої форми чаклунсько-відьомської взаємодії. Під’єднайтесь до мого сенсорного плетива і спробуйте керувати променем. Можливо, у вас щось вийде.

122