Первісна. У вирі пророцтв - Страница 123

123

— Гаразд, спробую.

Для більшої певності, Шимас утворив відразу сім ниток усіх основних маґічних кольорів і спершу вплів у Ріанині чари найслабшу з них, червону. Коли все вдалося, він став по черзі під’єднувати наступні нитки, і до нього почала перетікати відьомська сила. Вона була чужа, холодна, незбагненна, але водночас така пронизливо чиста й довершена, що Шимасові аж подих перехопило. Ця сила дарувала йому відчуття повної захищеності від будь-якого зла — і зовнішнього, і внутрішнього; вона прояснювала розум, розкривала перед ним нові, досі приховані обрії, під її впливом думки ставали чіткими й гострими, мов лезо бритви. Тепер Шимас розумів, чому деякі чаклунки ладні миритися з нестерпною вдачею відьом, їхньою зверхністю та пихою, лишень би мати змогу бодай зрідка торкатися цього крижаного, але життєдайного джерела…

Керувати Ріаниними чарами виявилося навдивовижу легко, бо вони були добре впорядковані й не містили ніякого сміття — кожна, навіть найтонша маґічна нитка не була зайвою, а мала своє призначення, гармонійно сплітаючись із усіма іншими в досконале мереживо. Попервах Шимас досліджував горішній простір навмання, та невдовзі вловив закономірність у тому, як змінюються вібрації семи його ниток, вплетених у сенсорні чари Ріани, і дуже повільно та обережно став зміщувати промінь по спіралі, поки не досягнув точки, де ці вібрації були найслабшими.

— Ось цей напрям, — сказав він, зафіксувавши його. — Тут я докладаю найменше зусиль.

Не наважуючись навіть ворухнутися, Ріана посилила інтенсивність променя, і він став потроху вгризатися в загадкову субстанцію, що лежала між двома світами — земним та підземним.

— Не бачу іншого варіанту, — пояснила вона Шимасові. — Я й далі нічого не відчуваю. Але буду вкрай обережна.

Так спливло кілька хвилин. Тонкий промінь повільно пробивався вгору, а Шимас контролював його напрямок. Аж раптом Ріана зупинилася.

— Ну, нарешті, відчула! Це якась особлива маґія, вона справді пригнічує темну енерґію, робить її інертною, пасивною.

А от Шимас ніякої маґії не відчував, йому давалися взнаки лише наслідки її дії. Він сказав про це відьмі, а вона відповіла:

— Поки не можу судити напевне, але, здається, ми вже мали справу з такими чарами. Я — одного разу, а ви — двічі.

— Диннеші? — здогадався він.

— Так, дуже схоже, — сказала Ріана. А ще за хвилину впевнено додала: — Це точно маґія диннеші. Подібна до нашої, відьомської, але могутніша й досконаліша. Вона виходить від якогось тонкого продовгуватого предмета, що вертикально завис під верхньою границею Тиндаяру.

Шимас розгублено хитнув головою.

— Цікаво, що він тут робить? І як сюди потрапив?

— Я теж хотіла б це знати… Мабуть, вам краще відійти, професоре. Не беруся передбачити, як поведеться ця штука, коли я її звільню. Можу й не втримати.

Шимас відступив на три кроки і порівнявся з Колвином, який увесь цей час стояв нерухомо й віддано дивився на свою пані, чекаючи на її подальші накази.

Ріана не квапилася, діяла обережно і зважено. У міру наближення до мети вона поступово зменшувала інтенсивність променя, щоб, бува, не пошкодити той загадковий предмет. Зрештою згасила промінь, а натомість задіяла м’якіші чари, покликані уже не свердлити прошарок між світами, а лише розгрібати субстанцію, з якої він складався.

— Тут аж два предмети, — трохи згодом сказала Ріана. — Один загорнений в інший. Зараз побачимо, що це таке.

Шимас уже виразно відчув, як слабшає й відступає темна енерґія. Із кромішньої пітьми вгорі виплив продовгуватий пакунок — схоже, з якоїсь сірої тканини, що відливалася в світлі Відьомської Іскри сріблястим полиском.

Пакунок повільно опустився вниз і завис у повітрі перед Ріаною. Зацікавлений Шимас підійшов до неї і встиг якраз вчасно, щоб підхопити тканину, яку відьма нетерпляче розгорнула й залишила без уваги, зосередившись на тому, що було під нею. А це виявився меч завдовжки десь фути чотири, з тонким лезом, начищеним до дзеркального блиску, та цільним руків’ям, майстерно витесаним із великого шматка чи то рубіну, чи то іншого коштовного каменя темно-червоного кольору. Шимас мало тямив у мінералах, зате добре знався на металах і свого часу ледве не залишився працювати на кафедрі металурґії. Тому він швидко (може, навіть швидше за Ріану) встановив, що лезо зроблено зі сплаву заліза та срібла з невеликими домішками золота, платини й нікелю. Але сплав був особливий, не чаклунський і не відьомський, у ньому Шимас узагалі не відчував ні краплини маґії, хоча нітрохи не сумнівався в її наявності — бо сплав такої рівномірної консистенції, з такими надзвичайними характеристиками міцності та пружності, просто неможливо було створити без участі чарів, і він не міг би існувати без їх постійної присутності…

— Професоре, — прошепотіла Ріана, ніби боялася, що хтось може їх підслухати. У її широко розплющених карих очах палахкотіли дикуваті вогники. — Ви розумієте, щó ми знайшли? Це витвір диннеші, він увесь просочений їхньою маґією. Могутньою, концентрованою ґвифінською маґією…

Відьма обережно торкнулася долонею руків’я, а впевнившись, що воно не кусається, вже рішучіше обхопила його пальцями й розвернула меч вертикально. По дзеркальному лезу пробігли крихітні блискавки, а наступної миті Ріанина Іскра засяяла так сліпуче, що Шимас, попри дію захисного плетива, мусив примружити очі.

— Ого! — приголомшено мовила Ріана. — Він додає мені сили!.. І не тільки сили. Ще я відчуваю земний світ — там, нагорі. Не бачу, просто відчуваю. Поверхню, рельєф… і точні напрямки! Це північ. — Вона швидко рушила вперед, а кроків через п’ятнадцять зупинилася. — Тепер я під океаном. Відчуття води дуже слабке, але тут земна поверхня опускається.

123