Первісна. У вирі пророцтв - Страница 121

121

Дарах здавався розчарованим. Мабуть, йому дуже хотілося побачити Тиндаяр — лихий, страшний, але загадковий і леґендарний. Зате Інґріг не приховувала свого полегшення.

— Авжеж, пані, ми пильнуватимемо. Якби ще можна було подати вам сиґнал, попередити про небезпеку… Та я не уявляю, як це зробити. Звичайні ж чари не проб’ються до Тиндаяру.

— Проте Колвин зможе їх відчути, — зауважив Дарах. — Я читав, що чорні здатні бачити земний світ з Тиндаяру.

— Загалом, так, — підтвердила Ріана. — Але в Колвина це бачення цілком атрофоване. Ми з професором аб Нейваном переконались у цьому ще по дорозі з Манхайна до Блахірга. У безлюдній місцині на кордоні Ґулад Данану ще раз, уже з власної волі, відвідали Тиндаяр, і перевірили, чи зможе Колвин у ньому орієнтуватися.

— Не зміг?

— На жаль, ні. Інакше нам не довелося б плисти сюди на кораблі. Як і ми, він миттю заплутався. Так само не бачив нічого на поверхні.

— А компас перевіряли? — запитала Інґріг.

— Певно ж, перевіряли. Але маґнетична сила в Тиндаярі міняє напрям на кожнім кроці. Все достоту так, як і розповідається в давніх літописах. Тому доведеться задовольнитися простою міткою, яка позначить місце нашого входження в Тиндаяр і вказуватиме сторони світу.

Ріана підступила до торб і видобула з однієї невелику мідну хрестовину, на чотирьох кінцях якої було вигравіювано рунічні символи півночі, півдня, заходу та сходу. Також вона взяла змотану шовкову шворку, довжина якої складала трохи більше п’ятдесяти шести футів і, якщо вірити розрахункам відьом часів Мор Деораху, відповідала десяти милям земного світу за масштабами Тиндаяру. Шворку було розділено маґічними позначками на сорок рівних частин, що дозволяло точно вимірювати не лише кожну милю, а й кожну її чверть — знов-таки, за умови, що в давнину відьми не помилилися.

— Коли ми повертатимемось, я проб’ю вихід поза межами Драконячого Гнізда, — промовила Ріана. — Не годиться його плюндрувати. А ви залишайтеся тут і чекайте. — Вона випросталася й поглянула на Шимаса. — Ви готові, професоре?

— Так, — відповів він, підійшовши до неї.

— Тоді не будемо зволікати. — Відьма поклала руку на плече Колвина, який стояв поруч із нею. — Ти ж не забув, як ми ходили в Тиндаяр?

— Авжеж не забув, пані, — з готовністю відповів чорний. — Я все пам’ятаю.

Ріана розповідала, що найпершого разу, в Манхайні, коли довелося рятувати Шимаса від Евріґа аб Ферхара, вона не мала часу пояснювати впокореному Колвинові, що від нього потрібно, тому встановила з ним особливий маґічний зв’язок, відомий під назвою чаклунсько-відьомської взаємодії, навіяла йому думку про те, що він негайно мусить вирушити разом з нею в місце, звідки виходить темна енерґія, і змусила його діяти інстинктивно, керуючись похованими під руїною безпам’ятства, але вцілілими чаклунськими навичками. Від тісного контакту із сутністю чорного її пойняла така глибока огида, що вона, опинившись у Тиндаярі, без найменших вагань застосувала проти Евріґа смертельні чари, хоч досі практикувалась у них лише на неживих мішенях.

По дорозі до Блахірга Ріана не наважилася повторити цей неприємний для себе досвід, а на словах розтлумачила Колвинові, чого від нього хоче, нагадала, як це було минулого разу, а коли йому вдалося перенести їх у Тиндаяр, наказала запам’ятати все, що він зробив. Тож тепер Колвин не потребував жодних підказок і впевнено перемістив Шимаса з Ріаною до підземного світу. При їхній появі споконвічна темрява Тиндаяру злякано розступилася, неохоче скорившись могутній силі Відьомської Іскри.

— Я правильно зробив, ласкава пані? — запопадливо спитав Колвин. — Ви мною задоволені.

— Так, задоволена, — підтвердила вона, сторожко роззираючись навкруги. — Ти молодець, гарно мені прислужив. Відчуваєш тут когось іще, крім нас?

— Ні, пані, анікогісінько. Тут тільки ми троє.

— От і добре. Тепер відійди на два кроки.

Колвин негайно виконав цей наказ, а Ріана поклала на місце, де він щойно стояв, хрестовину, зорієнтувавши її так, щоб вона вказувала правильні напрямки земних сторін світу.

— Головне, нікуди її не зсунути. Чуєш, Колвине? Ти не повинен чіпати цю річ.

— Слухаюсь, пані. Я її не торкатимусь, — запевнив упокорений чорний. — Нізащо, поки ви не дозволите.

Ріана перевела погляд на Шимаса.

— Як ви, професоре?

Він знизав плечима.

— Не скажу, що чудово, але краще, ніж минулого разу. І вже точно краще, ніж уперше.

Це була щира правда. Порівняно з попередніми візитами до Тиндаяру, йому набагато легше вдавалося блокувати згубний вплив темної енерґії. Наразі Шимас відчував, що має вдосталь вільних сил для створення доволі складних чарів. Зокрема, він легко впорався з плетивом, яке захистило його очі від надто сліпучого сяйва, що виходило від Ріаниної Іскри й огортало її постать золотавим ореолом.

Ріана знову роззирнулась і пройшлася по колу, пильно вдивляючись у темряву довколишнього простору. Відтак зупинилась і трохи розгублено мовила:

— Цікаво, що далі? Якби ж сюди примчало двійко-трійко демонів, щоб боронити сховані тут знання, то цим вони могли б і виказати, де їх шукати. А так… — Вона повільно похитала головою, видобула з поясної сумки карту Ініс на н-Драйґу й розгорнула її. — Ну що ж, гаразд. Передовсім окреслимо межі острова, це буде зона першочергових пошуків. Найдальша від Драконячого Гнізда частина суші — мис Увах. Звідси до нього приблизно двадцять чотири з половиною милі в південно-східному напрямку… у трохи північнішому, ніж південно-східний, але не будемо занадто прискіпливими. Зрештою, там ми виходити не збираємося. — Ріана повернула карту до сумки, відмотала двійко футів шовкової шворки й передала її кінець Шимасові. — Тримайте точно над хрестовиною, професоре. І стежте за напрямком.

121