Первісна. У вирі пророцтв - Страница 120

120

Ріана сердито набурмосилася, та все ж відповіла:

— Він і нам не довіряв, хіба не ясно? Звичайно, не так катеґорично, як чаклунам, але вважав, що й відьми не готові сприйняти знання цивілізації, яка прикликала в цей світ демонів та чудовиськ. Він остерігався давати будь-яку інформацію про попередніх мешканців Абраду, бо розумів, що це дозволило б нам зробити додаткові припущення щодо значення рунічних написів і зрештою розгадати прадавню мову. На мою думку, його побоювання були марними, і наступні тисяча років історії Сестринства це довели. Але я визнаю, що через дурість прадавніх людей він мав вагомі підстави сумніватися і в шінанцях — навіть у відьмах.

Із цими словами Ріана рвучко розвернулася й підійшла до Колвина, який шанобливо стояв трохи віддалік, і далі тримаючи в руках торби. Вона забрала їх у нього, поставила на землю й сказала:

— Тепер, Колвине, можеш повернути свою силу.

— Слухаюсь, пані! — відповів він, тішачись із того, що може виконати черговий наказ.

Коли його чаклунська сила знову стала видимою, Інґріг злякана скрикнула і мерщій сховалася за чоловіковою спиною. А Дарах, хоч і був заскочений зненацька, миттю створив перед собою досить потужне захисне плетиво.

— То він що, чорний?!

— Так, чорний, — незворушно підтвердила Ріана. — Але не турбуйтеся, він не шкідливий. Я його впокорила.

— О!.. — вражено протягнув Дарах. Схоже, згадка про впокорення налякала його дужче, ніж сама присутність чорного чаклуна. У кожнім разі, викликала більшу огиду.

Зате Інґріг миттю заспокоїлася, вийшла вперед і зміряла Колвина зацікавленим поглядом.

— А знаєте, в мене був такий здогад. Та я зразу відкинула його, навіть із Дарахом не поділилася. Вирішила, що це дурниці. Навіщо ж вам було брати його з собою. Могли б найняти й звичайного слугу.

— Мені слуги взагалі не потрібні, — сказала Ріана. — А Колвина я взяла, бо так склалися обставини. Та про них вам краще розповість професор аб Нейван. — Вона подивилася на Шимаса. — Зрештою, професоре, це ж переважно ваша історія. А я з’явилася в ній лише наприкінці.

Шимаса нітрохи не здивувала ця вдавана скромність. За великим рахунком, Ріані було байдуже до думки чаклунів. Проте можна не сумніватися, що перед сестрами-відьмами вона припише всі заслуги собі — в тому разі, звичайно, коли буде що приписувати.

На кораблі вони не раз обговорювали, про що розповідати Дарахові та Інґріг, але так і не дійшли спільної думки. А тепер Ріана просто віддала це на Шимасів розсуд, тож він вирішив не дуже відхилятися від версії, яка вже стала офіційною, і жодним словом не обмовився про Ярлаха аб Конала, але згадав про свою першу зустріч із диннеші, перенісши місце події з Тір на х-Ейдалу до Румнаху і зобразивши все так, ніби це був просто візит увічливості. Мовляв, диннеші, вражений його передчасною розгадкою невідворотного пророцтва, захотів зустрітися з ним і трохи поспілкуватися…

Молоді люди слухали Шимаса, мало не пороззявлявши роти, а Ріана вмостилася неподалік на гладкому камені, видобула з поясної сумки аркуш паперу та чарівне перо і стала щось писати — чи то листа до котроїсь із подруг, чи то чергову нотатку для своїх родових хронік. Відьма вдавала, ніби не слухає Шимасову оповідь, однак не змогла стримати задоволеної посмішки на слова про те, що вона незалежно від нього, хоч і пізніше, вже після подій на Іхелдиройдському тракті, розгадала Пророцтво про Першу. Такий варіант влаштовував їх обох: за Шимасом залишалася першість, до того ж він одноосібно зберіг свою найголовнішу заслугу — тлумачення невідворотного пророцтва ще до його остаточного здійснення; ну, а Ріані насамперед важило те, що вона випередила інших відьом і неочікувано здобула репутацію вправного тлумача.

Коли Шимас закінчив, на нього посипалися запитання. Інґріг головно цікавило, яким диннеші був на вигляд, яке вбрання носив під час обох зустрічей, як звучав його голос, а практичніший Дарах хотів знати, що він говорив слово в слово, сподіваючись, що це допоможе знайти якусь підказку до подальших дій. Тим часом Ріана дописала листа, надіслала його за призначенням, і, підвівшись, розправила свою довгу зелену сукню. На відміну від багатьох молодих відьом, вона ніколи не носила штани, і Шимас підозрював, що справа тут не в якихось принципах, а в суто практичних міркуваннях, продиктованих надмірною худорлявістю її фіґури. Звичайно, їй би не склало труднощів додати собі ваги для досягнення належних пропорцій — але через її занадто високий для жінки зріст це призвело б до втрати тендітності, яку вона, схоже, цінувала.

— Ми з професором аб Нейваном, — промовила Ріана, приєднавшись до них, — уже давно зійшлися на тому, що Колвин може нам прислужитися лише як провідник до підземного світу. Ні на що інше він не годен. А отже, ті знання, про які нам казав диннеші, криються десь під островом, у Тиндаярі.

— Тоді це лихі знання, — зауважила Інґріг. — Темні знання.

— Радше знання про Зло та Темряву, — уточнила Ріана. — А вони також корисні. Що краще знаєш ворога, то легше з ним боротися. Тому ми з професором мусимо вирушити туди.

— А нам що робити? — запитав Дарах.

— Правду кажучи, не знаю. За словами диннеші, для успіху наших пошуків потрібно лише два чаклуни — чорний і звичайний, Колвин і професор. А ви, якщо вірити тій провидиці, маєте відвернути якусь біду. Не думаю, що це стосується Тиндаяру — там майже вся ваша сила піде на захист від темної енерґії. Тож вам краще залишатися тут і пильнувати. Може, ви справді станете нам у пригоді.

120