Первісна. У вирі пророцтв - Страница 98

— Високоповажні панове! Щойно семеро з вас виявили мені надзвичайну честь, визнавши мене гідним стати на чолі нашого Об’єднаного Королівства. Ця честь тим більше висока, що протягом останніх тижнів країною ширяться чутки про мій нібито зв’язок з чорними чаклунами. Підозрюють, утім, не лише мене, а також і лорда Ріґвара та лорда Авлайда разом з усіма нашими родичами й наближеними. З великою прикрістю мушу визнати, що на загал існують вагомі підстави для таких підозр, і щодо когось із вищезгаданих осіб вони таки справедливі.

Гладкий лорд зробив значущу паузу й обвів пильним поглядом не лише членів Ради, а й почесних гостей. У залі панувала напружена й сторожка тиша — досі про це точилося чимало розмов у приватному колі, але ще ніхто не порушував цієї дражливої теми на такому високому офіційному рівні.

— Сам я знаю, що не змовлявся з чорними, — повів далі Фінвар аб Дайхі. — І хоч не можу ручитися головою за кожну людину з мого оточення, та все ж певен, що жоден із них не став би робити мені такої ведмежої послуги. Проте, за всієї найглибшої поваги до лорда Ріґвара і лорда Авлайда, я не можу так само бути впевненим у них та їхніх людях. Тому всі ці чотири тижні я багато думав над тим, як мені краще вчинити в такій ситуації. І всі ці роздуми привели мене до того, що є лише два прийнятні варіанти. Перший — самому виборювати корону, позаяк я, може, й не стану найкращим з королів, але, принаймні, не перебуватиму в згубній залежності від ворогів нашої країни і всього людства. Є, однак, і другий варіант — відкинути особисті амбіції, як закликав нас усіх високопревелебний Нейфін аб Ґавін, і підтримати претендента, вільного від найменших підозр, того, хто за жодних обставин не піде на змову з чорними чаклунами. Для мене це було непросто, та зрештою я поборов свою пиху і, дбаючи про добро Катерлаху, вирішив не змагатися за престол. Принагідно висловлюю глибоку шану й безмежну подяку лордові Гивелу аб Хадару, лордові Келину аб Деорігану, лордові Еїну аб Хадару… — так він перерахував усіх сімох вельмож, що висунули його кандидатуру, — за виявлену мені довіру і закликаю їх іще раз довіритись мені, одностайно підтримавши мій вибір. — Лорд Фінвар знову зробив паузу, цього разу лише на секунду. — Від імені шляхетських зборів Князівства Фиршам я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану.

По периметру зали, де розташувалися почесні гості, урядовці та придворні, пробіг схвильований гомін. Члени Ради також були заскочені зненацька цією пропозицією і засовались у кріслах. А Шайна вражено прошепотіла:

— Що це він надумав?..

— Намагається виконати свою частину угоди, — так само пошепки відповіла Брігід, для більшої певності створивши легкі глушильні чари, щоб її слів не почули сусіди. — Але в нього нічого не вийде.

Альса, слід віддати їй належне, виглядала цілковито незворушною і мовчки, зосереджено дивилася на Фінвара аб Дайхі.

Першим із лордів-радників оговтався найстаріший, Дорван аб Раґнал.

— Шшо са маяшня, молотий шоловіше! — беззубо прошамкав він. — Се ш немошливо. Лошт Пшенан вітмовившя віт пшетенсій на пшестол.

— Не зовсім так, лорде Дорване, — відповів Фінвар. — Лорд Бренан лише вирішив відкласти свої претензії на майбутнє, а наразі поступитись лордові Ріґвару. І завважте, це було його власне рішення, тут він пішов проти бажання своїх сестер-відьом, які прагнули чимшвидше всадовити його на трон. Дехто вбачає в такому вчинкові прояв невпевненості в собі, але я з цим не згоден. Навпаки, лорд Бренан продемонстрував зрілість, самостійність і розважливість — рідкісні риси для юнака його віку. Згадайте, панове, себе в юності… Гм, хоч декому не треба й згадувати, — він кинув швидкий погляд на молодого ґрафа Ейгайнського, — але ви, лорде Кохране, розумієте, до чого я веду… Отож, панове, уявіть, що вам вісімнадцять років і ви маєте надію здобути корону Катерлаху. Це не якась там примарна, безплідна мрія, про що в народі кажуть „дурень думкою багатіє“, а справжній, реальний шанс, підкріплений усією міццю Відьомського Сестринства. Чи стали б ви сумніватися, вагатися, чи зупинили б вас цілком слушні міркування про те, що ви ще надто молоді й недосвідчені для керування такою великою, такою могутньою країною? Нехай кожен відповість сам собі на це запитання, а я не побоюся чесно й відверто визнати перед вами всіма, що напевно не встояв би перед спокусою.

Гладкий лорд зупинився, щоб перевести подих, і цим негайно скористався Ідвал аб Ґоронві, ґраф Ридихенський, який свого часу так завзято сватав старшого сина до Ґвен, що примудрився зіпсувати стосунки з більшістю вищих лордів. Вибувши з боротьби за престол, він не став долучатися до жодного з таборів і, як подейкували, взагалі не збирався нікого підтримувати.

— Ви мене дивуєте, лорде Фінваре. Від кого, від кого, а від вас я цього не чекав. Відмовляєтеся від боротьби за престол, хоча маєте вже вісім голосів, рахуючи й ваш власний, усіляко розхвалюєте лорда Бренана… Невже відьми вас зачарували?

Певна річ, останні слова були мовлені жартома, проте ніхто з членів Ради не вичавив із себе навіть кволої усмішки. Усі вони не менше за Ідвала аб Ґоронві були спантеличені Фінваровим учинком. Ґраф Оґирський сердито супився, його брат нервово жував кінчик свого довгого вуса, а ґраф Коркайгський марно намагався вдавати, ніби йому все байдуже. Ці троє явно почувалися пошитими в дурні, а от решта четверо лордів, що підтримали Фінвара аб Дайхі, були просто розгублені. Вочевидь, він таки попередив їх, що готує сюрприз, але не пояснив, який саме.