Первісна. У вирі пророцтв - Страница 148

148

— Але цього ще дуже довго чекати, — зауважив Шанві аб Бардир, літній чаклун із Ґулад Хамрайґу. — Вона ж лише розпочала навчання.

— Проте вміє вже багато, — озвався Нейл аб Ільсвин. — Її Первісна Іскра запозичила великий обсяг знань у відьми Ґвенет вер Меган.

— Атож, це всім відомо. Та чи досить цих знань для складання іспитів?

— За твердженням колеґи Ґлиніш, цілком досить, — сказав Фейлан. — Принаймні, так вважає Івін вер Шінед, наставниця та кураторка Ейрін вер Ґледіс.

— А що думають найстарші відьми? — запитав Шанві.

— Їхня думка не має значення. Якщо Ейрін вер Ґледіс вимагатиме іспитів, вони не зможуть їй відмовити. А наша задача — посприяти тому, щоб вона якнайшвидше захотіла стати повноправною сестрою.

— І як ми посприяємо?

— Такий спосіб є. Для цього я й запросив до нашого кола колеґу Адерина, що служить при дворі Амона аб Гована, герцоґа Рувінського. Він не простий собі придворний чаклун, а має великий вплив на рішення старого герцоґа, хоч сам герцоґ про це не здогадується.

— Яким же чином? — не стримався молодий Дешин.

— Через одного з найдовіреніших радників лорда Амона, якого колеґа Адерин упіймав на скоєнні тяжкого злочину. Відтоді цей чиновник, рятуючи своє життя, служить йому вірою та правдою, виконує всі його накази, — пояснив Фейлан. — А тепер даю слово самому Адеринові. Він коротко змалює вам ситуацію, що склалася наразі в Рувіні. Прошу, колеґо.

Адерин аб Ронан стримано прокашлявся і трохи відтягнув комір мантії, що виявився замалим для його бичачої шиї.

— Як вам, мабуть, відомо, колеґи, Ейрін вер Ґледіс по материній лінії доводиться внучкою лордові Амону. Відколи в неї виявили Відьомську Іскру, старий герцоґ загорівся бажанням розширити володіння свого роду шляхом нових завоювань. Якийсь час він замірявся на сусідній Ферманах, але тамтешня королева-матір, леді Блодвен вер Фейґлім, заручилася з леннірським королем Келлахом аб Тирнаном, і вже за два тижні вони мають одружитися. Зрозуміло, що герцоґові довелося забути про Ферманах, тим більше що леді Ейрін ясно дала зрозуміти, що не схвалює його територіальних зазіхань. Вона взагалі застерегла діда від будь-яких завойовницьких походів, проте лорд Амон вважає, що це несерйозно — мовляв, у внучці просто говорить підлітковий ідеалізм. Та й усі сини, крім третього, Ґордайна, підштовхують його до рішучих дій, бо мріють про нові володіння.

— А що лорд Ґордайн? — запитав Дешин аб Едан.

— Він кровно зацікавлений у збереженні гарних стосунків із племінницею. Його дружина, леді Валдіш, є дочкою ейдальського короля Кадфайла аб Ґіллеспі. Гадаю, ви знаєте, яка там склалася ситуація. Король Кадфайл не має синів, тому на престол претендують дві його старші дочки-близнючки — леді Валдіш і леді Фрайг. Жодне з шести південських Правил Крові не дає відповіді на питання, хто з них має успадкувати корону, і все залежить від рішення короля. Зрозуміло, що за підтримки небоги-відьми шанси лорда Ґордайна стають дуже високими…

— Але повернімося до герцоґа Рувінського, — урвав його Фейлан. — Що відомо про його подальші плани?

— Поживитися за рахунок решти сусідів він не може, бо Тір Дінбих та Тибрид пов’язані династичним шлюбом і разом становлять велику силу, а король Кадфайл не потерпить спроб свого могутнього васала загарбати інші ейдальські князівства. Тож лорд Амон учергове звернув погляд на Океан Івирид. Він не дурний, щоб знову зазіхати на морські володіння Катерлаху, особливо тепер, коли відьмак став лордом-наступником катерлахського престолу. Минулого разу йому зійшло з рук завоювання Лаврадирів лише з тієї причини, що ці острови належать до конфесійної юрисдикції Духовної Ради Півдня, тому відьми залишились осторонь цього конфлікту. За моїми останніми відомостями, герцоґ та його сини заміряються на Ініс на х-Айґін.

— А це те, що нам потрібно, — сказав Фейлан. Він устав, підійшов до карти на стіні й тицьнув пальцем у великий острів, розташований за шістсот миль на захід від Тір Дінбиху. — Ініс на х-Айґін не належить до володінь Катерлаху, ним уже понад двісті років правлять суверенні князі, а його населення сповідує південну доктрину. В разі нападу на нього, Відьомське Сестринство не втручатиметься в події, але одна конкретна відьма, Ейрін вер Ґледіс, захоче зупинити свого діда. І зовсім не з ідеалістичних міркувань, не з прагнення до миру в усьому світі, а через те, що герцоґ не дослухався до неї, знехтував її попередженням, ще й дурить людей, ніби вона цілком на його боці. За великим рахунком, нам байдуже, чим закінчиться цей конфлікт. Для нас головне, що він примусить Ейрін вер Ґледіс поквапитися зі складанням іспитів на повноправну сестру.

— Це за умови, — озвався кованхарець Овайн аб Колім, — що герцоґ Рувінський таки зважиться розпочати війну.

Фейлан упевнено посміхнувся.

— Ми зробимо все, щоб він зважився. Якщо буде потрібно, ми його підштовхнемо…

* * *

Унизу під Шимасом розкинулося ціле море дрібних вогників. Не сотень, не тисяч — а багатьох десятків тисяч. Цієї святкової ночі яскраво сяяв увесь Кованхар, від середмістя до найдальших околиць. Він, безумовно, був найсвітлішим містом у всьому світі, і з ним не міг змагатися навіть Абервен. Бо ж там постійно проживало не більше сотні відьом і, може, якісь двійко тисяч чаклунок, зате у чвертьмільйонному Кованхарі кожен десятий мешканець був чаклуном.

З цієї самої причини Кованхар був і найдорожчим для життя містом у світі. Якщо відьми могли реґулювати чисельність населення Абервена і всього Тір Мінегану, просто обмежуючи в’їзд на острів чужинців, то Кованхар позбувався невдах захмарними цінами на житло та продукти харчування. А що об’єднувало обидві столиці, чаклунську й відьомську, то це відсутність на вулицях жебраків. Ні відьми, ні чаклуни їх не терпіли…

148