Первісна. У вирі пророцтв - Страница 141

141

Ейрін слухала Ріану і вражалася тому, як химерно переплелися їхні долі — насамперед її та професорова. Роль Шимаса аб Нейвана не обмежилася лише тим, що він розгадав Пророцтво про Першу і цим остаточно підтвердив наявність у Ейрін Первісної Іскри. Увесь цей час він, сам того не усвідомлюючи, ішов по шляху, який зрештою привів його разом з Ріаною в Тиндаяр під Тір Мінеганом — і саме в той час, коли Ворог відчайдушно намагався заволодіти Первісною. Їхнє втручання перешкодило здійсненню цих планів, і залишалося тільки гадати, яка сила скеровувала професора в потрібному напрямку — чи був це хлопчина-диннеші, чи, може, щось інше, набагато вище й могутніше за нього?

Сама Ейрін схилялася до другої відповіді — хоч насправді це була зовсім не відповідь, а лише заперечення першого варіанту. Якби диннеші-світлоносці могли так витончено, так ефективно впливати на хід подій, вони були б чимось більшим, ніж просто воїнами Останнього Дня, і взагалі не мали б потреби з’являтися перед людські очі з порадами та туманними вказівками. Найімовірніше, і сам той диннеші був знаряддям у руках незбагненної сили, яка прозирала майбутнє і прагнула змінити його в найбажаніший для себе спосіб. Єдине, що можна було напевно сказати про цю силу — вона стояла нижче за того, хто створив безмежний Всесвіт і все суще в ньому. Творець не мав би потреби вдаватися до таких маніпуляцій, буття просто скорилося б одному Його бажанню. Але навіщо Йому було б наділяти людей розумом та свободою волі, якби Він збирався контролювати кожен їхній вчинок, кожен крок, кожен подих?..

Порівняно з такими думками, звістка про істинне походження драконів видалась Ейрін уже другорядною подробицею. Хоча, звісно, вона була надзвичайно вражена цим відкриттям, яке давало прості й лоґічні відповіді на чимало загадок, пов’язаних з драконами. Було взагалі дивно, що досі ніхто з відьом не припускав такої можливості — а вона ж лежала буквально на поверхні.

— Це все хитрощі диннеші, — сказала Ґвен. — У розмовах з нашими попередницями вони завжди відгукувалися про драконів з повагою, але трохи недбало, як про примітивних істот, що всім на подив спромоглися стрибнути вище власної голови. До того ж вони ненав’язливо давали зрозуміти, що в стародавні часи драконів було багато і серед них були як самці, так і самиці.

— Проте чаклуни могли б і здогадатися, — зауважила Ріана. — Вони ж не дуже довіряють нашим літописам. Чимало з них сумніваються в тому, що бодай одна відьма насправді спілкувалася з диннеші.

— Так вони взагалі сумніваються в існуванні диннеші, — знизала плечима Ейрін. — Як от майстер Іґан аб Кін, кардуґальський чаклун. Він переконаний, що це просто вигадки духівників, а відьми використовують наївну віру простих людей, щоб морочити їм голови. То де ж там чаклунам було здогадатися про зв’язок драконів з янголами — яких вони вважають мало не казковими істотами.

Пообідавши, Ейрін вирішила більше не ховатись у себе, а вдяглася в звичайне вбрання — штани, сорочку та кофту, прихопила про всяк випадок пелерину і разом з Фіннелою, Ґвен та Ріаною вийшла зі свого помешкання. Коли вони спустилися на перший поверх, їх негайно оточила зграйка меншеньких сестричок, у яких щойно закінчилися ранкові заняття. Ріана відповідала на запитання з великим задоволенням, бо досі ніколи не тішилася такою популярністю. На їхні численні прохання вона знову розказала свіженьку леґенду про дванадцятьох драконів-диннеші, відтак стала описувати битву з почварами в Тиндаярі, а Ейрін переважно кивала на її слова і раділа з того, що увага малечі не зосереджена цілком на ній.

Тією самою мірою це стосувалося й дорослих сестер. За час перебування Ейрін на Тір Мінегані вони потроху призвичаїлися до неї та її Первісної, тож її вчорашня пригода, хоч і дуже схвилювала їх, не стала ні для кого аж такою несподіванкою. Чого не можна було сказати про участь у цих подіях Ріани, яка за всі попередні двадцять шість років свого життя не зарекомендувала себе нічим видатним, мала посередню відьомську силу, постійно засмучувала наставниць недбалістю в навчанні, а чи не єдиним її помітним досягненням стало те, що наприкінці позаминулого року вона примудрилася скласти іспити, хоча всі пророкували їй перебування в лавах менших сестер як мінімум до тридцяти. Загальної думки про неї не змінила навіть історія з Пророцтвом про Першу. Дарма що переважна більшість відьом і далі вірили в те, що Ріана витлумачила його незалежно від Шимаса аб Нейвана, вони розглядали це як чисту випадковість, результат одного-єдиного вдалого здогаду.

Однак усе подальше вже не можна було списати на звичайний збіг обставин. Хай там як, а диннеші обрав для місії на Ініс на н-Драйґу саме Ріану, хоча спокійнісінько міг зачекати, поки вона передасть упокореного чорного до рук старших і досвідченіших сестер. Ріана стала першою за тисячу років відьмою, що спілкувалася з мешканцями Ґвифіну, вона з’ясувала правду про драконів, здобула й опанувала меч, який виявився матеріальним утіленням краплини сили диннеші, не побоялася піти в бій з ордою демонів та чудовиськ і цим урятувала Первісну Іскру від чергових зазіхань Ан Нувіну…

У спрямованих на Ріану поглядах сестер Ейрін помічала і захват, і повагу, і заздрість, але найбільше в них було подиву. А ще розгубленості — схоже, вони просто не могли вирішити, чи то помилялися в своїх попередніх оцінках Ріани, чи то доля й справді сліпа та дурна і часто-густо звеличує тих, хто на це ніскілечки не заслужив. Було ще зарано робити якісь певні висновки, проте Ейрін гадала, що у відповіді на це питання Сестринство розділиться на дві приблизно рівні частини. І вже точно Шайна належатиме до другої.

141