Первісна. У вирі пророцтв - Страница 140

140

У мильні Ейрін не стала приймати ванну, а скористалася гарячим душем — чи не єдиним удосконаленням, яким відрізнялися помешкання в Тах Ерахойді від таких самих помешкань у Відьомській Вежі Рінанхару. Хвилин через десять вона відчула появу нової гості, що за звичкою ввійшла до покоїв без стуку, тому похапцем домилася, обтерлася, швиденько висушила своє волосся і, загорнувшись у халат, пройшла до вітальні.

А там із радісним вищанням її кинулась обнімати Фіннела.

— Ой, сестричко, ріднесенька, як же ти мене налякала! — заговорила вона схвильовано. — І не лише мене — всіх нас, геть усіх. Ми так побивалися за тобою, так горювали… Не смій більше викидати такі коники! Ніколи не смій…

— Гаразд, більше не посмію, — сказала Ейрін, витерла коміром халата кузинині сльози й поцілувала її в щоку. — Ти тільки вгамуйся. А я тобі обіцяю, що надалі ще обережніше добиратиму знайомих. Неодмінно радитимусь із тобою.

— Та що зі мною радитись! Я ж і сама кепсько розбираюся в людях. Мені також подобалася ця бісова Ґлиніш… Сподіваюсь, ти хоч убила її в Тиндаярі?

— На жаль, ні. Вона втекла, перш ніж я отямилася. І мало надії на те, що її зжерли чудовиська.

„Крім того,“ — вже про себе додала Ейрін, — „вона ще не виконала свого призначення. Хоч як це жахливо звучить, але їй треба знайти невинну душу, про яку насправді йдеться в пророцтві, і віддати в жертву Темряві. Для порятунку всього світу…“

— Ти, головне, будь обережна, — вела далі Фіннела, вмостившись на дивані біля вікна. — Не потикайся сама за межі дерайтирів, завжди бери когось із собою. І не просто „когось“, а краще Ґвен або Гелед.

— Неодмінно братиму, — пообіцяла Ейрін, сівши поруч із кузиною. — Хоч я певна, що тепер сестри поквапляться з дерайтирами.

— Авжеж. Учора я чула багато нарікань щодо цього. Леді Еймер вер Енайг твердила, що в її майстерні вже виготовили досить дерайтирів, але найстарші надто щедро роздавали їх абрадським королям та князям. Сказала, що відтепер не поступиться жодним, поки не буде захищено весь Абервен, а відьми на місцях нехай викручуються самі. Он змогла ж леді Айліш самотужки впоратись із захистом Кардуґала. Ще й дуже швидко.

— Бо наш Кардуґал невеликий, для нього вистачило й семи дерайтирів, — зауважила Ейрін. — Крім того, сестра Айліш дуже досвідчена… — Згадка про Айліш негайно навела її на думку про Шайну. — Знаєш, сестричко, сьогодні я вперше рада, що Шайни немає на Тір Мінегані. Вона б мене так відчихвостила за цю історію з Ґлиніш… і подумати страшно.

— Це вже точно, — погодилася Фіннела. — Та вона тебе й через море дістане. Не сумніваюся, що вже написала тобі дуже милого й лагідного листа.

— Саме тому я боюся заходити до кабінету й перевіряти пошту, — зізналась Ейрін. — Нехай трохи згодом… А ти ж, мабуть, чекаєш на Бренанового листа? То піди подивись, я дозволяю. Тільки про інші нічого мені не кажи.

Фіннелині щічки зашарілися.

— Ну, власне, я взяла його ще вночі. І тоді ж написала відповідь.

Ейрін поблажливо всміхнулася:

— Гаразд, давай.

Кузина спритно видобула зі спідничної кишені аж п’ять списаних аркушів, і Ейрін один за одним надіслала їх на Моражину адресу. Як і в попередні рази, не ризикнула надсилати безпосередньо Бренанові через неможливість точно прицілитися. Він, Мораґ і Ліам досі перебували в дорозі — тепер уже їхали назад до Тахріна разом із Бренановими та Шайниними кузинами.

Якраз коли Ейрін закінчила з листом, повернулася Ґвен з великою тацею, що була накрита увігнутою срібною кришкою. З нею прийшла й Ріана — насуплена, мов грозова хмара, а в її карих очах, здавалося, палахкотіли справжнісінькі блискавки. Ріанина Іскра, як уже й казала Ґвен, сяяла на повну силу. Наразі вона була найсильнішою відьмою в Сестринстві — а отже, старшою серед усіх звичайних сестер.

— Зустріла по дорозі твою сусідку, — пояснила Ґвен; помешкання Ейрін межувало з Ріаниним. — І подумала, що ти будеш рада її бачити.

— Певна річ! — щиро відповіла Ейрін, підійшла до Ріани і взяла її за руки. — Ще раз дякую тобі, сестро, за все дякую. Тепер я довіку твоя боржниця. І мені шкода через меч.

Ріана важко зітхнула.

— Найстарші просто не розуміють. Вони не матимуть від меча ніякої користі, він служитиме лише мені. Недавно Кейліон з Аверлін покликали мене, я гадала, що вони вже змирились і віддадуть меча, аж ні — захотіли, щоб я розбудила його чари. А я розвернулась і пішла геть. Нехай самі їх пробуджують, коли вважають себе такими мудрими. От Івін повелася правильно — вона з професором увічлива, нічого йому не наказує, а лише просить. І вже багато чого з’ясувала.

— А найстарші не думають забрати в нього плащ? — запитала Ейрін.

— Може, й думають, та тільки не посміють. Вони розуміють, який буде скандал.

— Це точно, — погодилася Ґвен, розставляючи принесені страви. — Їм просто немає до чого придертися, нема за що зачепитися. Правда, деякі дурепи, на зразок Ерліш і Меган, твердять, що плащ має належати відьмам, бо чаклуни не в змозі побачити його чарів… але що з цих пустоголових візьмеш. Яка різниця, бачить професор ці чари чи не бачить. Головне, що він керує ними, літає з їх допомогою… І, лишенько, як же ж він літає! Скажу тобі, Ейрін, це було незабутнє видовище, коли він примчав сюди з тобою на руках. Я навіть була подумала, що він справжній диннеші… Ну, годі вже балачок. Сідай і їж, поки не охололо.

Проте за обідом балачки не припинилися. Ейрін їла, надолужуючи згаяне за минулу добу, а Ріана, пригостившись морозивом із холодильної шафи, стала розповідати свою історію. Почала з Манхайна, де Шимас аб Нейван чи то з дурного розуму, чи то з чаклунської впертості сам-один попхався в кубло чорних, тому його довелося рятувати, і це зрештою призвело до зустрічі з хлопчаком-диннеші. Тоді вона й довідалася, що професор уже мав з ним справу — саме цей диннеші закинув його в Тір на х-Ейдал, урятувавши від смертельного удару Ярлаха аб Конала…

140