Первісна. У вирі пророцтв - Страница 138

138

Дочитавши текст, Шимас аб Нейван верифікував його, а отримавши позитивний результат, спрямував на Ейрін похмурий погляд.

— Нічого лиховіснішого я ще не зустрічав, — несподівано хрипко заговорив він. — Отже, ця чаклунка стала служити Ан Нувінові через пророцтво? А згодом вирішила, що ви і є та друга жертва? Я правильно все зрозумів?

— В усякому разі, я зрозуміла це так, — відповіла Ейрін. — Звичайно, сама Ґлиніш нічого не пояснювала, лише дала прочитати пророцтво, сказавши, що отримала його від своєї знайомої…

— Ґлиніш? — урвала її Ріана, яка все ж дослухáлася до їхньої розмови. — Часом не Ґлиніш вер Лейфар?

— Так, вона. Ти її знаєш?

— Коли я вивчала в Івін алхімію, Ґлиніш була її асистенткою… Неймовірно! Хто б міг подумати… — Білий промінь згас, Ріана опустила меч і спрямувала вгору цілу низку беззмістовних плетив. — Це просто сиґнал, — пояснила вона. — На випадок, якщо чаклунки зі станції помітили тунель. Відчувши відьомські чари, вони не будуть панікувати. Першим підете ви, професоре. Далі ти, Ейрін, потім Колвин. А я вас прикриватиму.

Ейрін не стала заперечувати, хоча й розуміла, що такий порядок свідчить про недовіру Ріани до її вміння левітувати. Було цілком очевидно, що професор мав у разі потреби підхопити Ейрін у земному світі й не дати їй знову провалитись у Тиндаяр, а сама Ріана залишалася, щоб страхувати її внизу від можливого падіння.

Шимас аб Нейван став під тунель і з надзвичайною легкістю, ніби був невагомий, помчав угору. Трохи зачекавши, Ейрін зайняла його місце й зосередилася на кружальці маґічного світла в незбагненній височині над нею. Зорієнтуватися виявилось неважко — потік живої земної енерґії, що лився сюди крізь тунель, мав виразний максимум посередині, тож треба було просто триматися за цей найсильніший струмінь. Ухопившись за нього, Ейрін м’яко відштовхнулася й полинула до земного світу. Вона не квапилась, не мчала надто швидко, бо відчувала, що її дедалі більше долає втома. Навіть не втома — а повне знесилення. Тиндаяр віддалявся, натомість наближалася земля, небезпека вже лишилася позаду, і Ейрін ставало чимраз важче опиратися знемозі. Понад усе на світі їй кортіло зараз же заплющити очі й віддатися в звабливі обійми сну…

Коли Ейрін вилетіла з тунелю, присутність Шимаса аб Нейвана виявилась аж ніяк не зайвою. Певна річ, вона б і сама змогла здійснити посадку, але не стала пручатися, коли професор, який ширяв у повітрі, мов гордий орел, підхопив її, відніс кроків за тридцять від вирви і лише тоді м’яко приземлився.

— Нам краще триматися подалі звідти, — пояснив він. — Я певен, що леді Ріана захоче захоче закрити тунель одним ударом блискавки.

Ейрін повільно, щоб не запаморочилось у голові, роззирнулася довкола. Вони стояли посеред широкого засніженого поля, над яким яскраво сяяли зорі, і лише вдалині виднілася будівля погодної станції, освітлена багатьма маґічними ліхтарями. Тижні зо два тому Ейрін була тут разом з Івін на виїзному занятті із загальної маґії, присвяченому основам керування погодою; тож вона знала, що зазвичай на станції чергує п’ятеро чаклунок. Схоже, поки жодна з них не помітила появи нежданих гостей із потойбіччя. Та це нічого — скоро вони помітять. Точніше, почують…

Тим часом з-під землі вибрався Колвин, а слідом за ним і Ріана. Вона помахала їм рукою, відступила на кілька кроків і вдарила в отвір такою потужною блискавкою, що її, мабуть, цілком вистачило для миттєвого руйнування тунелю по всій його довжині. Завдяки попередженню професора, Ейрін була готова до цього і вчасно захистила свої вуха від оглушливого гуркоту.

Це була остання маґічна дія, на яку їй вистачило сил. Не в змозі далі опиратися смертельній утомі, вона вчепилася в Шимаса аб Нейвана, розгублено пробурмотіла: „Та це ж нікуди не годиться…“ — й поринула в солодке забуття.

Прокинувшись, Ейрін якийсь час непорушно лежала на боку, притулившись щокою до м’якої подушки, і затуманеним від сну поглядом дивилася на вікно своєї спальні, за яким на тлі вкритого сіро-білими хмарами неба падав густий лапатий сніг. Вона спроквола згадувала події вчорашнього дня і тихо, але від душі раділа, що весь цей жах залишився в минулому. Її сповнювало глибоке, пронизливе почуття щастя від того, що вона живе на цім світі, що доля така щедра й ласкава до неї — не лише подарувала їй омріяну Іскру, а вже й двічі рятувала її від смерті, або й чогось гіршого за смерть. Уперше це сталося на Іхелдиройдському тракті, коли втручання Ронвен з її невідворотним пророцтвом ущент зруйнувало плани чорних; а вдруге — учора в Тиндаярі, коли за неймовірним збігом обставин їй вдалося виплутатися з цілковито безнадійної ситуації. Ейрін була безмежно вдячна Ріані й Шимасові аб Нейвану, які так вчасно прийшли на допомогу, була вдячна двом незнайомим чаклунам, Дарахові з Інґріг, чия присутність розв’язала Ріані з професором руки, була вдячна й безіменній арранській провидиці за її пророцтво, що привело Дараха та Інґріг на Ініс на н-Драйґ. Навіть була вдячна упокореному Колвину — бо без нього, без його здатності потрапляти до Тиндаяру, нічого б цього не сталося…

— Ну, годі вже прикидатися, соню, — пролунав за її спиною знайомий голос. — Я ж бачу що ти не спиш.

Ейрін перекинулася навзнак і побачила усміхнену Ґвен, що сиділа в кріслі поруч із ліжком. На її колінах лежав наполовину списаний аркуш паперу з підкладеною під нього книжкою, а в руці вона тримала чарівне перо.

— Доброго ранку, переможнице чудовиськ. Виспалась нарешті? Як почуваєшся?

138