Первісна. У вирі пророцтв - Страница 12

Сьогодні Ріана поїхала в порт, і Шимас не заздрив власникові корабля, на який вона накине оком. Перед цією людиною постане нелегкий вибір — або відмовити їй і потім кусати собі лікті, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицію й розірвати попередній контракт, завдавши збитків своїй діловій репутації. А корабель точно буде кимось зафрахтований, Ріана нізащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи — а отже, чи то з ним самим, чи то з його командою щось негаразд.

Коли вони були проїздом у Блахіргу, столиці Ґулад Данану, Ріана вирішила написати листа Дилвен вер Вайрін, відьмі, що гостювала у вантайнського ґрафа Ілара аб Мейліса, з проханням підшукати корабель для її подорожі на Ініс на н-Драйґ. Проте трохи запізнилася — за день до того леді Дилвен, отримавши звістку про близьку смерть короля Енгаса аб Брайта, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнім сестрам проштовхувати відьмака Бренана аб Ґрифида на престол.

Під час їхньої мандрівки Ріана багато говорила про брата-відьмака, чи не більше, ніж про Ейрін вер Ґледіс із її Первісною Іскрою, і попервах Шимас не міг збагнути, чому вона сиднем сиділа в Евраху, замість мерщій поїхати до Тилахмора й зустрітися з ними обома. Та згодом він почав підозрювати, що вся притичина полягала в Шайні вер Брі, відьмаковій сестрі-близнючці. Скидалося на те, що Ріана мала з нею досить напружені стосунки, тому воліла триматись від неї подалі.

Якщо не рахувати можливих проблем із пошуком корабля, відсутність у Вантайні сестер була Ріані на руку. Вона й у Блахіргу мала клопіт з тим, щоб приховати від двох тамтешніх відьом упокореного чаклуна, а тут було б іще важче зберегти все в таємниці. Ріана ж уперто не бажала ні з ким ділитися своїми майбутніми здобутками. Та й Шимас зовсім не хотів, щоб інші відьми довідалися про їхню місію. Тоді б вони напевно спорядили на Драконячий острів цілу експедицію й віддали перевагу чаклункам з Тір Мінегану. І хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокійного викладацького життя, він би ні за які скарби світу не відмовився від цієї подорожі та від нових знань, що їх обіцяв йому диннеші…

За Шимасовою спиною почулося скрипіння погано змащених завіс. Він озирнувся й побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорений чорний спустився по східцях і підійшов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.

— Ось, пане. Як ви й просили.

— Дякую. — Шимас узяв у нього теку й віддав порожню чашку з-під чаю. — Віднеси на кухню.

— Буде зроблено, пане. Вам ще щось потрібно?

— Ні, більше нічого. Ти вільний.

Це розпорядження перемкнуло напівспустошений мозок Колвина на виконання отриманого від Ріани основного наказу сидіти в трактирі й нікуди не потикатися. Ще глибше в його свідомості було вкорінено базові інструкції: поводитися тихо та сумирно, ні за яких обставин не виказувати своєї чаклунської сили (що її він сховав, як це вміли робити чорні) й жодним можливим чином не завдавати шкоди людям та їхньому майну. Щоправда, Шимас мав великий сумнів, чи збереглося в істоти, яка колись була чорним чаклуном Колвином аб Девлахом, бодай найменше уявлення про різницю між добром та злом. Проте впокореному вистачало розуму спроґнозувати наслідки своїх учинків і передбачити, які з них сподобаються іншим людям, а які, навпаки, викличуть їхнє незадоволення.

Провівши Колвина поглядом, Шимас розгорнув на колінах теку, в якій лежав стос аркушів з маґічними відбитками друкованих журнальних сторінок. Відьми, що мешкали в Кованхарі, реґулярно розсилали всім своїм сестрам, яких цікавили останні досягнення чаклунської думки, копії свіжих номерів університетських наукових часописів. Зокрема, їх у повному комплекті одержувала Айліш вер Нів, і Шимас, коли прибув до Евраха після тривалої подорожі Південним Абрадом, мав змогу швидко надолужити згаяне за час своєї вимушеної відсутності. А згодом він попросив Ріану підписатися на розсилку кількох видань, які його найбільше цікавили, тому й далі тримав руку на пульсі кованхарського життя. Сама Ріана цих часописів не читала, навіть не переглядала отриманих аркушів, а просто передавала їх Шимасові, тому й не помітила, що в останньому числі „Філософського вісника“, який надійшов сьогодні вранці, було опубліковано його статтю, присвячену тлумаченню Пророцтва про Першу. Він написав її ще в Евраху, дорóгою доопрацював, а в Манхайні, коли вирішив їхати на Ініс на н-Драйґ, надіслав рукопис звичайною поштою до Кованхара, на адресу кафедри пророцтв і яснобачення. У супровідному листі на ім’я професора аб Махавіна Шимас попросив пробачення, що так раптово зник і досі не давав про себе знати. Свій раптовий від’їзд він пояснював нагальною потребою перевірити певні припущення, які зрештою підтвердились і лягли в основу пропонованої статті.

Оскільки кафедра пророцтв не мала окремого друкованого видання, її викладачі публікували свої роботи в часописі кафедри філософії. У своїй статті Шимас жодним словом не згадував ні саму Ріану, ні її спроб привласнити його досягнення, а натомість зазначав, що після успішної верифікації виправленого тексту пророцтва негайно вирушив до Ленніру (і в такому поданні це було цілковитою правдою) для зустрічі з Келлахом аб Тирнаном, який, за його здогадом, і був тим останнім князем, що мав зруйнувати плани відьом. Також він указав точну дату свого приїзду до Кардуґала й ніби між іншим згадав, що там зустрівся з чаклуном Іґаном аб Кіном, який і відрекомендував його леннірському королю.