Первісна. У вирі пророцтв - Страница 11

Після цього минуло ще хвилин десять, і лише тоді Елвен повернулася до кімнати, тримаючи під руку Ківана, чиї очі аж сяяли від захвату. Йорверт добре пам’ятав той день, коли сам опанував темну енерґію. Тоді він теж почував надзвичайне піднесення, проте водночас був пригнічений і розгублений, його долав страх, поймав сором, гризли сумніви. Зате світлу Ківанову радість ніщо не затьмарювало — бо він не став рабом Китрайла, грішного янгола, проклятого Дивом та людьми, а здобувся честі служити найчарівнішій дівчині в світі…

— Лорд Ківан склав мені присягу, — повідомила Елвен уже й так очевидний факт. — Тепер нас стало… — коротка, ледь відчутна запинка, швидкий погляд на Йорверта, — …п’ятеро. Майстре Шоваре, ви найкращий з усіх учителів. Будь ласка, проведіть для нашого нового товариша вступний урок. Покажіть, як переходити до Тиндаяру й орієнтуватись у ньому.

— З великим задоволенням, пані, — вклонився їй Шовар аб Родрі й підійшов до хлопця. — Зараз, лорде Ківане, просто стежте за моїми діями. Коли опинимось у Тиндаярі, захищатися вам не потрібно, бо ви вже володієте темною енерґією. Все буде гаразд. Зрозуміли?

— Так, майстре.

— Тоді розпочнемо.

Майстер Шовар поклав руку на Ківанове плече, і обоє поринули в підземний світ, залишивши Елвен і Йорверта вдвох.

— На жаль, у майстра Шовара немає можливості систематично навчати Ківана, — сказала Елвен. — Тут основне навантаження ляже на вас. Проте в цьому я бачу й позитивний момент: вам не доведеться ховатися, більшість занять можна проводити на очах у повстанців, просто при цьому не згадувати вголос ні про Тиндаяр, ні про темну енерґію. Ківан хлопець розсудливий, він усе розуміє. На початку нашої розмови я боялася, що мені важко буде пояснити йому різницю між прийняттям темної енерґії з моїх рук та служінням Ан Нувінові, але він швидко все схопив. Мої слова впали на вже підготовлений вам ґрунт. Хоч ви й не були зобов’язані цього робити.

— Я лише сказав те, що його втішило. І язик мені не відсох.

— А ще, — вела далі Елвен, — Ківан мені чесно зізнався, що міг і скоритись Китрайлові. У якийсь момент він майже змирився з тим, що всі чаклуни — пекельні вилупки. Невже ви цього не помітили? — Вона похитала головою. — Ні, не вірю. То чому ж не скористалися такою нагодою?

— Просто не захотів. Може… може, мені стало шкода хлопця.

Елвен допитливо зазирнула йому в очі.

— Шкода, кажете? Як же так? Хіба ви не вважаєте, що служити вашому Володареві — найбільше щастя?

Йорверт відвів погляд і важко зітхнув.

— Я… я вже не певен цього, пані. Я геть заплутався і тепер не знаю…

Він замовк, нараз збагнувши, що це неправда. Він знав, чого хоче. Знав з тієї самої миті, як довідався, що Елвен опанувала темну енерґію і не схилилася перед Китрайлом. Знав — але боявся сказати вголос. І навіть думав про це з великою осторогою…

Скоряючись поривові, Йорверт упав перед Елвен навколішки і вхопив її за руки.

— Пані, дозвольте й мені скласти вам присягу. Я більше не хочу служити Ан Нувінові. Я хочу служити вам.

На якусь хвилю Елвен розгубилася. Було ясно, що вона не чекала такого продовження їхньої розмови і була заскочена цим проханням зненацька.

— Скласти присягу? — перепитала таким тоном, ніби не була впевнена, чи правильно його розчула. — Лорде Йорверте, я не думаю, що це можливо. Боюсь, ви просите про те, що понад мої сили. Так, я відмовила Китрайлові в покорі й узяла темну енерґію, не визнавши його владу наді мною. І так, я можу давати її іншим чаклунам в обмін на клятву вірності. Але я не уявляю, як розірвати ваш зв’язок з Ан Нувіном, як відібрати у Ворога те, що він уже здобув.

— А ви спробуйте, — наполягав Йорверт. — Зробіть так, як уже робили з майстром Шоваром, Ґарваном та Ківаном. Дозвольте мені прийняти від вас силу, і може… може, це звільнить мене.

Елвен кивнула:

— Гаразд, спробуємо. Присягайте.

— А що я маю говорити?

— Що хочете. Що думаєте. Слова не мають значення. Головне, щоб вони йшли від серця…

Розділ II

Море і зорі

Шимас сидів на лавці біля ґанку невеличкого прибережного трактиру і, попиваючи гарячий міцний чай, спостерігав за тим, як червоне вечірнє сонце поволі поринає у води Бурхливого моря. Для кінця осені вечір видався напрочуд теплим і тихим, лише віяв легкий, лагідний вітерець із присмаком солі та ароматом водоростей.

Бурхливе море, що омивало західне узбережжя Ґулад Данану на Півночі й Іхелдиройду та Тір Еґіну на Півдні, було своєрідним продовженням Двар Кевандіру. Воно отримало свою назву ще наприкінці четвертого сторіччя, коли батько абрадської картоґрафії Фейґлім аб Ристер уклав перший детальний атлас обох частин континенту. Сам він ніколи не бачив цього моря, проте чув, що в ньому дуже часто гинуть кораблі, тому й дійшов лоґічного висновку, що в цьому винні бурі. Насправді ж Бурхливе море було досить спокійним, а майже всі кораблетрощі ставалися через велику кількість підводних рифів — не лише біля берега, а й за добрі дві сотні миль від нього. Тому західнодананський порт Вантайн не міг скласти конкуренції Еврахові в каботажному сполученні між Північчю та Півднем, оскільки доводилося робити великий гак, щоб уникнути зустрічі з підступними рифами. Тутешні кораблі переважно ходили до портів Торфайну, Катерлаху, Коннахту та Івидону і на західні острови в Океані Івирид.

Ініс на н-Драйґ лежав набагато південніше від звичних для Вантайна морських маршрутів, поблизу умовної межі, що розділяла океани Івирид і Дешарах, однак Ріана була певна, що легко винайме найкраще судно для їхньої подорожі. Шимас також у цьому не сумнівався, бо знав, що відьми завжди домагаються свого. Крім того, Ріані ладні були прислужити всі місцеві банкіри, надавши на першу ж вимогу стільки грошей, скільки вона забажає. Маленький Тір Мінеган був найбагатшою країною в світі, порівняно з ним навіть Івидон видавався злиденним, і відьомські векселі цінувалися так само високо, як і видане під них золото. А може, й вище — бо наявність у банку таких векселів розглядалась як свідчення надійності та респектабельності закладу.