Первісна. У вирі пророцтв - Страница 114

114

Крім того, незважаючи на протистояння та невпевненість населення в завтрашньому дні, продовольчі ціни в столиці не піднялися вище звичайного для зими рівня, ба навіть виявилися нижчими, ніж у минулі роки. Ханґован, як, власне, й усі великі міста західного узбережжя, годувався переважно з моря — завдяки рибальству та торгівлі з Абрадом. А перехід порту під контроль королівських чиновників призвів до зниження митних зборів, бо тепер ні рибалкам, ні абрадським купцям не доводилося вносити платню відразу до двох скарбниць — державної та поборчої, і вони могли продавати свої товари дешевше.

І, нарешті, через запровадження військового стану, в Ханґовані останнім часом істотно зменшилася кількість пограбувань та вбивств. На відміну від поборників, що були головно заклопотані пошуком вільнодумців, чаклунів та інших порушників канонів Святої Віри, армійські патрулі зосереджували свою увагу на звичайних злочинцях і протягом чотирьох тижнів, у тісній взаємодії з міською вартою, виловили їх більше, ніж було видано до рук правосуддя за попередні чотири місяці. А їхні страти замінили для охочих до видовищ ханґованців реґулярні вистави з покарання віровідступників, які раніше влаштовувала Конґреґація.

За чверть години королівський загін наблизився до площі Навай Кинтав, на схід від якої стояв величний собор Перших Святих, а із західного боку височіла не менш велична споруда Палацу Святої Віри, обнесена високим та міцним муром. Наразі це була єдина територія в усьому місті, яка не скорилася королівській владі. Ще вчора і площа, і сусідні з нею будівлі перебували під контролем поборників, а по зовнішньому периметру стояли вірні королю війська. Досі це були пропускні застави на всіх вулицях, вуличках і провулках, що вели до площі, але сьогодні вночі, за наказом ґенерала аб Рордана, сюди стягли значні сили — і не лише піхоту та кавалерію, а й навіть артилерію.

На світанні військові потіснили супротивника, змусивши його відступити до Палацу Святої Віри, а самі зайняли південну частину площі і на час прибуття короля якраз закінчили встановлювати гармати, жерла яких було спрямовано на твердиню поборників. Сили Конґреґації переважно зосередилися довкола палацу, а посеред площі зібрався чималий натовп простих городян, якими керувало кілька чоловіків у білих сутанах проповідників. Люди викрикували на адресу військових прокльони, але близько підходити не наважувалися, бо між гарматами стояли шеренги королівських стрільців, тримаючи напоготові рушниці, а на сусідніх вулицях вишикувались у бойові порядки гусари та піхотинці.

Назустріч Імарові виїхав полковник Тейл аб Ерхар, що керував усією операцією, а також капітан Фергас аб Ґвиртир, під чиєю орудою перебувала стрілецька рота з артилерією. Відсалютувавши, полковник доповів, що поборники навідсіч відмовляються виконувати королівський наказ. Цього й слід було очікувати, бо вимоги, які озвучувалися впродовж останніх кількох днів були вкрай жорсткими — видача до рук правосуддя понад трьох десятків високопосадовців Конґреґації, включно з Айваром аб Фердохом, за звинуваченням у державній зраді.

Ясна річ, ніхто з перерахованих у наказі не палав бажанням відстоювати свою невинність у суді, надто ж після того, як минулого линнара за цим самим звинуваченням було страчено Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярії з питань чистоти віровчення. Зайняти таку непримиренну позицію Імара спонукала отримана від Ґарвана аб Малаха інформація, що верховний поборник та його прибічники, украй стривожені зростанням популярності принца Лаврайна, почали схилятися до того, щоб піти на істотні поступки королю, аж до визнання його указу про утворення Державної Ради, і домовитися з ним про перерозподіл повноважень. Проте Імар розумів, що ці поступки будуть лише тактичними і тимчасовими, до того ж він ставив собі за мету цілковите усунення поборників від влади, тому вирішив зіграти на випередження і висунув такі умови, на які не могли пристати навіть помірковані члени Поборчої Ради. А радикально налаштовані керівники Конґреґації на цей час уже повтікали з Ханґована і приєдналися в Бланаху до Лаврайна, якого визнали своїм лідером. Вони були свідомі того, що в разі успіху молодий принц підпорядкує собі Конґреґацію, але не вбачали в цьому великої біди. Головне для них було зберегти саму систему.

— А що з цією голотою? — запитав Кайлем аб Рордан, змірявши зневажливим поглядом народ на площі. — Заважати не буде?

— Гадаю, що ні, ґенерале, — відповів Тейл аб Ерхар. — Проповідники намагаються нацькувати на нас людей, але їм не дуже вдається. Натовп не такий великий, щоб відчути свою силу. Переважно зібралися лише ті, хто чергує тут і вдень і вночі. Взагалі, я гадав, що народу буде більше, набагато більше. Чутки ж уже розлетілись по місту, а фанатиків у Ханґовані вдосталь.

— Тільки для овець потрібні пастухи, — зауважив ґенерал. — Без них вівці не знають, що робити. А про пастухів ми подбали — цієї ночі більшість ханґованських парафій залишилися без своїх проповідників. — Він криво посміхнувся. — Ні, звісно, їх ніхто не арештовував. Просто його величність запросив панотців до Кайр Ґвалхалу на термінову нараду. А вони не могли відмовитись.

— О! — промовив полковник, який нічого не знав про цю частину плану. — Це дуже передбачливо… То які будуть накази, государю? Надіслати ще одне попередження?

— Ні, — відповів Імар, — це зайве. Усі можливі попередження вони вже отримали і думають, що ми просто лякаємо їх. Полковнику, рушайте до гусарів і готуйтеся до бою. Атакуйте відразу, як ворог піде в наступ. А ви, капітане, — звернувся він до Фергаса аб Ґвиртира, — накажіть відкрити вогонь. Ми покажемо поборникам, що жарти скінчилися.

114