Первісна. У вирі пророцтв - Страница 81

— А ще мені, — додала Шайна й недбало стенула плечима. — Та який сенс про це говорити. Минулого все одно не повернеш. Що було, те загуло…

Розділ XVI

Фейланова дилема

Кімнату було захищено глушильними чарами, тому здавалося, що за вікном панує мертва тиша. Хоча насправді будинок, де мешкав Кіннан аб Мадоґ, стояв на Менедав Хеварах, одній з найлюдніших вулиць Кованхара. Навіть зараз, у цьому надійному сховку, Фейлан почувався дуже незатишно, перебуваючи в центрі чаклунської столиці, де мало не на кожнім розі висіли оголошення з його портретом та обіцянкою щедрої винагороди за допомогу в розшуку від Університетського Маґістрату і ще щедрішої — від Відьомського Сестринства.

А втім, такі листівки були не лише в Кованхарі. Стараннями відьом вони поширилися по всьому Північному Абраду і вже потроху потрапляли на Південь та довколишні острови. За шість тижнів, що минули після Ярлахової загибелі, а надто ж за останні тридцять днів, від часу подій у карсаллоґському порту, Фейлан став чи не найвідомішим з усіх сучасних чаклунів, йому навіть вигадали прізвисько — чорний професор. Когось іншого на його місці, може, й тішила б така сумнівна слава, проте сам він був аж ніяк не в захваті від того, що його іменем уже починають лякати дітей, а на минулому тижні один зухвалий злодюжка в Лидаві скористався своєю зовнішньою схожістю з ним, щоб серед білого дня пограбувати ювелірну крамницю. З молодих літ Фейлан прагнув жити спокійним, непомітним життям, не привертаючи до себе зайвої уваги. На жаль, тепер про спокій і непомітність йому годі було мріяти…

— Мені це чекання вже в печінках сидить, — похмуро мовив Кіннан, пересунувши на шаховій дошці свого короля під захист тандему з князя та вежі. — Грець би хопив ту Падерай з її обережністю. А найпаскудніше те, що Ан Нувін цілком довіряє її судженням.

„І правильно робить,“ — подумав Фейлан, зробивши у відповідь хід лицарем. Якби не це, Кіннан давно б утнув щось безглузде й необачне, на зразок викрадення принцеси Фіннели вер Ріс. А так йому доводилося стримувати себе і, зібравшись із рештками терпіння, чекати моменту, коли їхній таємничій спільниці з Тір Мінегану знадобиться допомога. Втім, якщо все піде за її планом, Падерай упорається й сама, але потім їй буде потрібне місце, де вона зможе сховатися від гніву відьом. Фейлан збирався запропонувати до її послуг свій острів — не той, що порекомендував йому Йорверт, а інший, розташований на тисячу миль західніше. Зараз там повним ходом велися роботи зі спорудження невеликої й затишної садиби посеред дрімучих джунґлів. Семеро будівельників працювали не за страх, а за совість, не з-під батога, а із щирим завзяттям, бо належали до південської секти Свідків Аґравайна — це було одне з ритуальних імен Темного Володаря, запозичене з якоїсь давно забутої мови Старого Світу. Серед них був навіть чаклун, щоправда, слабенький і недолугий; у юному віці йому зовсім не вдавалися чари, і лише згодом, ставши на службу Ан Нувінові, він зміг бодай частково опанувати свою мізерну силу.

Наступні кілька хвилин Кіннан пильно роздивлявся позицію на шахівниці в марному сподіванні знайти якийсь вихід з безнадійної ситуації. Врешті-решт відвів вежу на правий фланґ, підставивши під удар свою королеву. Насправді ця найсильніша з шахових фіґур називалася відьмою, проте в Кованхарі здавна було заведено називати її королевою. Чаклуни впродовж століть активно пропагували цю назву при всіх королівських та княжих дворах Абраду, але, на їхню прикрість, вона ніде не прижилася — навіть на Півдні, дарма що там не любили відьом. Ну, а на Лахліні шахи взагалі вважалися нечестивою грою і прирівнювалися до читання єретичних книжок.

Фейлан проіґнорував запропоновану суперником жертву і посунув уперед пішака, відкриваючи шлях для білопольного князя. Кіннан приречено зітхнув і поклав на бік короля, визнаючи свою поразку. Відтак простягнув руку до вази і взяв звідти вже п’яте за час їхньої партії тістечко. Він дуже любив солодощі, і коли допадався до них, то їв без міри, мов мала дитина.

— Я, звісно, не заперечую, задум Падерай досить непоганий, — знову заговорив Кіннан. — Але він хисткий і непевний, тому треба мати й запасні варіанти.

— Так, твоя правда, — погодився з ним Фейлан. — Та тільки запасні варіанти через те й називаються запасними, що до них вдаються лише в тому разі, коли не спрацьовує основний план.

— Я це розумію, просто мене втомлює наша бездіяльність. Я не такий терплячий, як ти, не люблю пасивно стежити за подіями… надто ж якщо вони розгортаються з біса повільно. А я тим часом мушу жити звичним життям, займатися повсякденними справами і вдавати, ніби все в мене гаразд. Знаєш, іноді я заздрю тобі, твоїй свободі.

Фейлан глузливо зиркнув на нього.

— Ну, ти можеш легко здобути таку свободу. Просто вийди на Керноґ Блатай і продемонструй людям своє володіння темною енерґією. Якщо встигнеш утекти, перш ніж тебе на місці ухекають, станеш вільним, як я.

Кіннан коротко і трохи ніяково розсміявся.

— Вибач, Фейлане, я сказав дурницю. Звичайно, твоєму становищу не позаздриш, але погодься, що в тебе не все аж так кепсько. Принаймні, тепер ти не боїшся, що тебе викриють…

— Бо мне вже викрили.

— Атож, викрили. Проте не схопили, ти вчасно накивав п’ятами. А як буде зі мною, хтозна. Чи вдасться мені уникнути підозр, а коли ні, то чи спрацює моє чуття на небезпеку, чи, може, я до останньої миті ні про що не здогадуватимусь і одного паскудного дня потраплю до рук відьом… — На цю думку Кіннан здригнувся, квапливо доїв тістечко й запив його кількома ковтками чаю. Потім підвівся з крісла, буркнув „зачекай“ і вийшов з кімнати; а за якусь хвилю повернувся й передав Фейланові два грубенькі часописи, які ще пахли свіжою типоґрафською фарбою. — Ось, тримай, учора надійшли. Я вже прочитав, що мене цікавило.