Первісна. У вирі пророцтв - Страница 44

Елвен мовчки задивилась у вікно. Її маґічний зір, як і Ківанів, легко проникав крізь чари затемнення назовні, де потроху починало розвиднюватися.

— Я вже думала про це, — промовила вона за хвилину. — Такі чаклуни стали б нам у великій пригоді, не кажучи вже про те, що цим би я зробила добру справу, порятувала б людські душу. Та поки не знаю, як їх знайти. Але щось вигадаю. Неодмінно.

Розділ VII

Жертва пророчого дару

Усе своє життя Ґлиніш вер Лейфар всіляко уникала зустрічі з чорними чаклунами. І це здавалося б нормальним, якби не одна обставина — протягом останніх чотирнадцяти років, починаючи ще зі шкільних часів, вона сама служила Ан Нувінові. А проте, донедавна Ґлиніш не мала жодних контактів із колеґами-чорними, живцем бачила лише впокорених, що їх відьми тримали на Тір Мінегані для тренувань та вивчення властивостей темної енерґії, і такий стан речей її цілком влаштовував. Вона ніколи не відчувала потреби в спілкуванні з іншими слугами Китрайла, завжди була гордою одиначкою, тому їй геть не сподобався наказ приєднатись до темного кола чаклунів, щоб спільними зусиллями захопити Ейрін вер Ґледіс.

Ґлиніш не вірила, що від їхньої співпраці буде якесь пуття. Ці бовдури вже засвідчили свою неспроможність на Іхелдиройдському тракті, коли влаштували ту бездарну пастку і лише посприяли дочасному пробудженню Первісної Іскри. А якби цю справу від самого початку доручили їй, усе було б гаразд. Вона б не стала квапитись і гарячкувати, а просто дочекалася б, коли дівчину привезуть на Тір Мінеган, і за першої ж зручної нагоди затягла б її до Тиндаяру. Без знань і навичок, запозичених у Ґвенет вер Меган, Ейрін не змогла б нічого вдіяти.

А тепер ситуація гранично ускладнилася. Ейрін вер Ґледіс прибула на острів могутньою відьмою, що цілком контролювала свою величезну силу і в разі потреби могла захистити себе. Утім, якби йшлося про звичайне вбивство, ніяка сила не врятувала б її. Ґлиніш тішилася цілковитою довірою з боку відьом, мала вільний доступ до дівчини, вже провела з Ейрін чотири заняття, асистуючи Івін вер Шінед, а ще одне — самостійно, з теорії передбачень, і, схоже, справила на неї гарне враження. Отож було б зовсім неважко заскочити її зненацька й завдати єдиного, але влучного та смертельного удару.

Інша річ — захопити живою. Як свідчив досвід багатьох століть, відьми вкрай неохоче втрачають свідомість, куди легше їх просто вбити. Іскра визнає лише природний сон, а будь-який непритомний стан, викликаний хоч чарами, хоч фізичними травмами, вважає проявом хвороби й намагається чимшвидше повернути свою відьму до тями. Певна річ, і секундної безпорадності вистачить для того, щоб перенести Ейрін у Тиндаяр, де на неї вже чигатимуть демони та чудовиська. Хтозна, скількох із них вона вб’є, мабуть, багатьох, та зрештою геть знесилиться і знепритомніє від цілковитого виснаження, з яким навіть Первісна Іскра не зможе нічого вдіяти. А тоді вцілілі демони схоплять дівчину й затягнуть углиб Ан Нувіну, до Темного Володаря…

У теорії цей план видавався простим і безвідмовним, але на практиці був майже нездійсненним. Проблема полягала саме в тій одній-єдиній секунді, потрібній для того, щоб закинути Ейрін у Тиндаяр. Ґлиніш мала завдати не лише влучного, а й точно вивіреного удару, бо якщо він виявиться засильним, дівчина помре, і її Первісна відлетить на пошуки нового носія. Якщо ж заслабким — то не буде ніякої секунди, і вже наступної миті Ґлиніш сама опиниться в Ан Нувіні. Крім того, на успіх вона могла розраховувати, лише залишившись із Ейрін віч-на-віч, щоб їй ніхто не завадив у найвідповідальніший момент. Відтепер така нагода мала траплятися щотижня, під час занять з передбачень; та, на жаль, вони проходили у відьомському палаці, який, разом із прилеглою територією, був надійно відгороджений від Тиндаяру за допомогою блокувальних артефактів, дерайтирів. Звичайно ж, Ейрін не сиділа постійно в Тах Ерахойді, у вільний час вона гуляла по всьому Абервену, іноді забиралась аж до передмість, але переважно трималася на людях, завжди була насторожі, і, як правило, її в таких прогулянках супроводжували подруги-відьми або ж кузина-чаклунка…

— Тут і справді все глухо, — пролунав із темряви Тиндаяру голос Фейлана аб Мередида. Опальний професор з Кованхара не захотів брати на віру слова Ґлиніш про надійність відьомського блокування Тах Ерахойду і врешті-решт, через два тижні після їхньої першої зустрічі, наважився прийти під Тір Мінеган, щоб навіч пересвідчитись у цьому. — Ні шпаринки, ні найменшої слабинки відьми не залишили.

— Про це я вам і твердила, — сказала Ґлиніш. — Доведеться зачекати, поки дівчина почне мені довіряти, ми з нею потоваришуємо, і я зможу запросити її до себе в гості. А інакше нічого не вийде.

— На той час блокування може поширитись і на ваше житло, — зауважив Фейлан. — Самі ж говорили, що відьми поставили за мету захистити весь Абервен. А ви, напевно, мешкаєте десь у середмісті, неподалік від палацу.

У його останніх словах чулася ледь прихована допитливість. Ні він, ні решта чорних, з якими Ґлиніш мусила працювати, не мали жодного уявлення, хто вона така, не бачили її в обличчя й жодного разу не зустрічалися з нею поза Тиндаяром. Вони знали її під вигаданим ім’ям Падерай вер Їллеґ, тож у разі, як їх схоплять, могли назвати лише його. Це, звісно, не вбезпечувало Ґлиніш від викриття, бо вже сам факт, що вона досить часто спілкується з Ейрін, звужував коло підозрюваних лише до десятка чаклунок, але так у неї буде час для останньої спроби виконати свою місію.