Первісна. У вирі пророцтв - Страница 30

— Стережіться, брате, ви граєте з вогнем! Кожен, хто повстає проти Святої Віри, байдуже, король він чи жебрак, чинить тяжкий гріх в очах Дива і заслуговує на найсуворіше покарання.

Імар зітхнув. Йому дуже не хотілося цього робити, але іншого вибору не було. Зараз він просто не мав права виказувати слабкість.

— Лейтенанте аб Ґвиртире, — повернувся король до Фергаса, що вже спішився й стояв у нього за спиною, — заарештуйте лорда Лаврайна, відведіть… — він збирався сказати „до двірської в’язниці“, але останньої миті передумав, — …на горішній поверх Вежі Елдиґар і виставте охорону. Якщо чинитиме опір, дозволяю застосувати силу.

— Слухаюсь, государю, — відповів лейтенант із кам’яним, незворушним виразом обличчя. Він негайно підійшов до сторопілого від такого розвитку подій принца й поклав руку йому на плече. — Ваша високосте, прошу вас іти зі мною.

— Ні! — вигукнув Лаврайн, відсахнувшись від лейтенанта. Мабуть, він злякався б менше, якби Імар наказав доправити його до в’язниці. Вежа Елдиґар, хоч і була набагато комфортніша за підземну буцеґарню, мала дуже лиху славу, особливо для принців. У різний час троє з них пробули її бранцями до самої смерті з волі своїх родичів-королів. — Ні!.. Брате, ви не можете цього зробити…

— Можу, — сказав Імар. — І роблю. Ти відкрито й цілком свідомо став на бік людей, які виявили злісну непокору королівській владі, а на довершення вчинили на мене замах. Це державна зрада, Лаврайне. Раджу тобі зберегти гідність і не влаштовувати сцен. Просто піди з лейтенантом — бо інакше тебе потягнуть силоміць.

Блідий, мов полотно, Лаврайн розкрив був рота, але нічого не сказав. Зате його очі палали лютим, хижим, несамовитим вогнем.

— Ваша високосте, — повторив Фергас аб Ґвиртир, — прошу йти зі мною.

Якусь мить здавалося, що принц таки наважиться на опір. Проте він стримався й коротко кивнув:

— Так, лейтенанте. Ведіть мене.

Коли вони пішли, Імар обвів принишклий натовп рішучим поглядом і голосно промовив:

— Тим, хто поділяє думку лорда Лаврайна, я б радив негайно залишити палац. Більше я не терпітиму біля себе ні зрадників, ні їхніх посіпак. Годі вже! Терпець мені урвався. — Помітивши, що до нього наближається леді Ґвайр бан Броґан з благально простягненими руками й сльозами на очах, він стишив голос і майже лагідно сказав: — Тітонько, не просіть мене за Лаврайна, я все одно не зміню свого рішення. Краще переконайте старшого сина взятися за розум і припинити загравання з ворогами Корони. Я віддам розпорядження, щоб вам дозволили бачитися з ним у будь-який зручний для вас час. — Відтак повернувся до Дивліна аб Ґалховара. — Прошу вас якнайшвидше зібрати всіх міністрів у Малій Залі королівських покоїв. Ми маємо розглянути цілу низку невідкладних справ.

— Буде виконано, государю.

Імар став підніматися сходами до палацу. Люди перед ним шанобливо розступались і схилялися в уклонах. Слідом ішов Ґарван аб Малах, а Кайлем аб Рордан на хвильку затримався, щоб утішити сестру, після чого наздогнав короля.

— А ви, ґенерале, — сказав йому Імар, — проведіть нараду Головного Штабу й розробіть план заходів на виконання мого наказу про запровадження в Ханґовані військового стану… Хоча ні. Передовсім надішліть розпорядження армійським та ґвардійським частинам висуватися до столиці, а конкретні завдання вони можуть отримати вже в дорозі. Скільки часу їм знадобиться, щоб узяти під контроль усе місто?

— Щонайбільше до завтрашнього ранку. Я не передбачаю значного спротиву з боку поборників — вони кинули великі сили на придушення архарського бунту, а тих, що залишилися в Ханґовані, вистачить хіба на охорону Палацу Святої Віри. Зараз дуже вдалий час, щоб поставити цих вискочнів на місце.

„Ні, невдалий,“ — подумав Імар. — „Це сталося надто рано. Ми лише розпочали підготовку. Та тут уже нічого не вдієш…“

У вестибюлі палацу Імар відпустив ґенерала й надіслав Ґарвана аб Малаха по документи, що зберігалися в його таємній схованці, а сам, під охороною шести ґвардійців, рушив до своїх покоїв.

Напівдорозі його нагнала Елвен. Вона не стала нічого говорити, просто взяла за руку й мовчки пішла поруч із ним. Від самої її присутності, від ніжного доторку м’якої та теплої долоні, Імар миттю заспокоївся, а майбутнє вже не здавалось йому таким непевним і похмурим. Разом із цією дівчиною він був непереможний — і не лише тому, що вона була могутньою чаклункою. Просто це була Елвен…

Коли вони вдвох увійшли до королівського кабінету і камердинер зачинив за ними двері, Елвен рвучко пригорнулася до Імара, зарившись обличчям на його грудях.

— Я так злякалася, коли почула про сутичку! А ви були ще далеко, і Ґарван не міг надіслати повідомлення, заспокоїти мене…

— Як бачиш, з нами все гаразд, — промовив Імар, погладжуючи її шовковисте русяве волосся. — І зі мною, і з твоїм батьком, і з майстром Ґарваном. Чого не можна сказати про капітана аб Шіґира, який загинув замість мене… — Він з великою неохотою відсторонив від себе дівчину й підійшов до письмового столу. — Вибач, Елвен, мені треба підготуватися до зустрічі з міністрами.

— Діятимеш за нашим планом? — запитала вона.

— Так, — відповів Імар, улаштувавшись за столом. — Вірніше, за тією його частиною, яку вже можна реалізувати… Лише за невеликою частиною.

— Це нічого, — переконано сказала Елвен. — Просто доведеться переглянути план, пристосувати його до нових обставин. І прискорити деякі події.

— Не всі події можна прискорити, — зауважив Імар. — Архарське повстання мало добряче пошарпати поборників, деморалізувати їх, підірвати віру людей у їхню всемогутність… Хоч, правду кажучи, я від самого початку не дуже вірив, що вдасться вичекати аж до весни. Те, що сталося сьогодні, було закономірним і неминучим.