Первісна. У вирі пророцтв - Страница 26

— Та що ви верзете! — не стримавшись, гримнув Кайлем аб Рордан. — Як у вас язик повертається говорити таке своєму королю?! Ви ж зі шляхетного роду, леґате, а не якийсь вискочень, котрому в голові замакітрилося від влади. Так майте совість, майте честь і гідність, майте повагу до короля — першого шляхтича королівства, поставленого Дивом правити нашою країною.

— Його не Див поставив, а Китрайл! — гнівно вигукнув молодий поборник, що весь цей час з ненавистю дивився на Імара, і рвучко скинув рушницю.

Якби капітан аб Шіґир не кинувся вперед, то, можливо, все обійшлося б смертю цього навіженого юнака, а поборникам таки довелося б відступити. Згодом Ґарван розповів Імарові, що зреагував на ситуацію миттєво й захистив його невидимим, але надійним маґічним щитом, який безслідно поглинув би кулю, а в усіх присутніх склалося б враження, що вона просто пролетіла над головою короля.

Проте Ронан аб Шіґир, ударивши шпорами коня, блискавично вирвався поперед щита і прийняв на себе призначену для Імара кулю. Далі Ґарванів захист уже не знадобився, бо за лічені секунди найближчі ґвардійці загородили собою короля від нових можливих пострілів. Тим часом інші вояки, побачивши, що командир їхньої роти сповзає додолу з кривавою плямою на грудях, без зайвих роздумів розстріляли всіх дев’ятьох поборників, що стояли перед ними, а потім скерували вогонь на тих, хто блокував причал.

Це стало сиґналом для моряків як на облавку „Ан Невеґлаха“, так і на набережній, внаслідок чого поборники опинились у вкрай невигідному становищі під перехресним обстрілом з трьох боків. Крім того (про це Імар також дізнався згодом), Ґарван аб Малах насилав на них чари, під дією яких вони ще дужче нервували, не могли зосередитись і більше часу витрачали на перезарядження зброї.

Зрештою поборники збагнули, що так їх усіх переб’ють, і прийняли єдино розумне (коли не рахувати відступу або капітуляції) рішення — кинулися в атаку на ґвардійців, справедливо розваживши, що тоді моряки будуть змушені припинити вогонь, бо інакше ризикуватимуть влучити в своїх.

Як виявилося, капітан „Ан Невеґлаха“ ще на початку сутички передбачив такий маневр, тому завчасно наказав перекинути через борт спеціальні канати з вузлами. Щойно поборники рушили в рукопашну, моряки почали висаджуватися на берег і по трапу, і по цих канатах. Їхні товариші на набережній теж не гаяли часу і, вихопивши шаблі, кинулися слідом за ворогом.

Ґвардійці відтіснили короля в самісінький тил. Імар не став опиратися, бо розумів, що вони дбають не лише про нього, а й про самих себе. Якщо зараз він загине, то принц Лаврайн, ставши новим королем, не забариться відрядити всіх уцілілих на шибеницю. Відтепер їхні життя були нерозривно пов’язані з ним…

До того, як надбігли перші лави поборників, ґвардійці встигли розрядити в них ще по одному набою. Цей залп виявився особливо нищівним, бо його було зроблено зблизька, а на додачу Ґарван, скориставшись моментом, задіяв спотикальні чари, від яких чимало супротивників попадало, причому збоку це виглядало так, ніби вони просто перечепилися через убитих та поранених.

Сутичка була коротка, але запекла та кривава. Ґвардійці стримали перший, найпотужніший натиск ворога, а потім наспіли моряки й затисли поборників у лещата. Серед синіх флотських бушлатів Імар мигцем помітив зелений ґвардійський однострій; це напевно був Фергас аб Ґвиртир, який просто не міг втратити таку слушну нагоду, щоб помститися поборникам. А Кайлем аб Рордан, либонь згадавши, як у молодості бився з піратами та бунтівниками, вправно орудував шаблею в самій гущі ворогів. Поблизу нього тримався Ґарван аб Малах — переконавшись, що наразі Імар перебуває в безпеці, він вирішив подбати про Елвениного батька.

Коли на ногах залишилося менше трьох десятків поборників, єдиний уцілілий серед них офіцер наказав здаватися. Ґвардійці та моряки стали роззброювати бранців і надавати першу допомогу пораненим товаришам. Ґенерал аб Рордан перебрав на себе командування об’єднаним флотсько-ґвардійським загоном і негайно надіслав половину вояків у південну частину площі, звідки на них сунув натовп, підбурюваний якимсь проповідником. На щастя, йому не вдалося розпалити людей раніше, поки точилася битва; та й зараз натовп ще не досить завівся, тому вистачило попереджувального залпу над головами, щоб він розсіявся. Сам проповідник, попри свій фанатизм, виявився досить обачним і вирішив не спокушати долю, а чимдуж чкурнув геть, оскільки розумів, що інакше його повісять за бунт і непокору королівській владі.

„Це кінець,“ — приречено подумав Імар. — „Кінець хисткого миру на Лахліні. Починається війна… Диве, допоможи мені… Допоможи всім нам!“

До короля підійшов Фергас аб Ґвиртир, чиє вбрання було рясно заляпане темними бризками крові. Але не його крові — на ньому Імар не помітив жодної подряпини.

— Ваша величносте…

— Радий вас бачити, лейтенанте. Як ваші справи? Виконали моє доручення?

— Так, государю. Дівчат передав капітанові двірської варти. З відьмою не зустрічався. Відбув на Лахлін уранці наступного дня.

— Це добре… Хоч, мабуть, після останніх подій уже не має значення. Як я зрозумів, поборники намовили одного торговця дати проти вас свідчення. А їхній шпигун, коли повернеться, радо підтвердить його слова.

— Він уже повернувся, — сказав лейтенант і кинув швидкий погляд у бік військового корабля. — Зараз сидить у трюмі в кайданах. Я його вирахував ще по дорозі до Кередіґону, дозволив йому весь день стежити за мною в Дінас Ірвані, а вчора, коли нас перестрів „Ан Невеґлах“, узяв цього покидька під арешт. Капітан аб Гальмар пропонував просто втопити його, але я подумав, що він може стати в пригоді.