Первісна. У вирі пророцтв - Страница 129

129

— Ви теж послуговуєтесь кулею? — поцікавилась Ейрін.

— Так. Але не надаю їй якогось містичного значення. Для мене вона лише засіб для концентрації уваги.

Ейрін повільно пройшлася по кімнаті. Це був слушний момент для нападу, проте Ґлиніш і далі вагалася. Вона дуже хотіла пояснити дівчині свої мотиви, виправдатися перед нею, попросити пробачення за те, що мусить зробити. Ейрін мала повне право все знати — бо, зрештою, на неї чекала не просто смерть, а щось набагато жахливіше, і усвідомлення необхідності такої жертви заради вищої мети якщо й не полегшить її страждання, то хоча б надасть їм сенс…

— Ґлиніш, що з вами? — запитала Ейрін, проникливо дивлячись на неї своїми смарагдовими очима. — Ви чимось стурбовані. У вас щось сталося?

Тепер уже вибору не було. Щоб урятувати ситуацію й відвернути від себе пильну увагу дівчини, Ґлиніш просто мусила задіяти той ризикований план, з яким увесь час носилася, хоч і розуміла, що вдаватися до нього вкрай небезпечно. Можливо, саме тому вона несвідомо виказала перед Ейрін своє хвилювання і цим поставила себе в таку ситуацію, яка не залишала їй жодних інших варіантів.

— Так, леді Ейрін, дещо сталося. — Ґлиніш підійшла до столу й видобула з горішньої шухляди складений втроє, ніби з поштового конверта, аркуш, де ще два тижні тому зміненим почерком записала своє фатальне шкільне пророцтво. — І я не знаю, що робити… Ви обіцяєте зберегти все в таємниці?

— Авжеж обіцяю, — твердо мовила заінтриґована Ейрін. — Даю вам своє слово.

— Нещодавно я отримала листа від однієї знайомої. У школі вона була моєю найкращою подругою, потім поїхала з Тір Мінегану, але ми й далі підтримуємо гарні стосунки, часто листуємося. І ось вона написала мені, що їй було страшне пророцтво. Додала до листа його текст і спитала моєї поради. А я навіть не уявляю, що їй відповісти, бо… бо тут просто неможливо дати правильну пораду. Це якраз той випадок, коли доводиться обирати між вогнем та полум’ям.

Ейрін узяла в неї аркуш і стала читати текст пророцтва, яке ясно і недвозначно передрікало близький кінець світу в разі, коли сама провидиця не віддасть Темряві дві невинні душі — свою власну і ту, на яку згодом укаже їй доля. Дочитавши до кінця, дівчина прошепотіла: „Милостивий Диве!“ — і поспіхом, але досить вправно створила чари верифікації. Плетиво засяяло чистим жовтим світлом, без будь-яких відтінків.

— Милостивий Диве! — вже голосніше повторила вона. — Це ж чинне пророцтво!

— І надзвичайно чітке, — додала Ґлиніш. — Для нього не потрібно ніякого тлумачення, все й так очевидно.

— Так, — погодилась Ейрін, — очевидно… і жахливо, безнадійно. Це гірше, ніж вибір між вогнем та полум’ям, це… Ваша знайома справді збирається скоритись Ан Нувінові?

— Вона готова пожертвувати собою, якщо це допоможе відвернути катастрофу. І так само готова принести другу жертву, коли настане час. На її переконання, дві душі — невисока ціна за порятунок світу. Вона лише хоче впевнитися, що правильно зрозуміла пророцтво і не існує способу якось обійти його. А я… Ось уже тиждень не наважуюсь написати їй відповідь. Я не бачу іншого тлумачення цього пророцтва. І не знаходжу в ньому жодної слабини, ні найменшої можливості зробити так, щоб воно втратило чинність.

Ейрін знову втупилася поглядом в аркуш.

— Ну, хіба так можна? Це ж геть неправильно! Таких пророцтв не повинно існувати. Я просто…

Вона не договорила, бо тієї миті Ґлиніш завдала удару. Момент було підібрано ідеально, і спантеличена Ейрін не встигла ні відреагувати, ні навіть збагнути, що сталося. А Ґлиніш негайно схопила непритомну дівчину й поринула разом з нею до Тиндаяру.

Замість звичного мороку, в очі їй різонуло яскраве світло. Із книжок Ґлиніш було відомо, що Відьомські Іскри спроможні долати пітьму підземного світу, проте їй і на думку не спадало, що Первісна сяятиме так потужно. Вона відвоювала у вічної темряви чи не всю територію під Тір Мінеганом, і відкрила поглядові моторошну картину величезного натовпу демонів та чудовиськ, які зусібіч обступили невелику ділянку простору, що приблизно відповідала межам Абервена. Чудовиська люто гарчали, завивали, сичали й поривалися вперед, керовані інстинктом убивати все живе. Однак чорні, мов сажа, демони надійно стримували їх — і зовсім не через присутність Ґлиніш, а тому, що Ейрін досі залишалася непритомною. Вони ж мали наказ у жоднім разі не вбивати її. Дівчина була потрібна Ан Нувінові живою.

Ґлиніш випустила Ейрін і мерщій кинулася до найбільшого просвіту між чудовиськами, прикриваючись щитом з темної енерґії. Потвори миттю вгамувалися, бо з власної волі не могли чіпати того, хто володів чорними чарами, а демони не віддавали їм наказу нападати на неї. Вона ледве встигла проминути перші лави нечисті, коли позаду почулося характерне тріщання відьомських блискавок. Ейрін напрочуд швидко опритомніла, відразу зорієнтувалась у ситуації і стала відбиватися.

Лавіюючи між демонами та чудовиськами, Ґлиніш нарешті вибралася з цього пекельного натовпу, а невдовзі вибігла за межі дії світлих чарів Іскри й опинилась у споконвічній пітьмі Тиндаяру. Вона відчула, як по її обличчю течуть гарячі сльози, але не стала їх витирати.

„Вибач, Ейрін. Мені дуже прикро, але так було треба. Сподіваюся, ти вже зрозуміла, що в цьому пророцтві йдеться про нас із тобою. Маю надію, ти погодишся з тим, що наші життя нічого не варті порівняно з долею всього людства. Якби Ворог не отримав твою Первісну Іскру від мене, то в намаганні здобути її привів би в земний світ свої темні орди…“

129