Первісна. У вирі пророцтв - Страница 118

118

Примирившись із тим, що йому не судилося здійснити подорож до загадкового Драконячого Гнізда, Мейлас аб Конхир побажав своїм пасажирам успіху, разом з підлеглими заштовхав човен у воду, і вони вп’ятьох попливли назад до корабля, що стояв на якорі за два кабельтові від берега. А Ріана видобула з припасованої до пояса сумки карту Ініс на н-Драйґу, швидко зорієнтувалась по ній і вказала в напрямку, трохи західнішому від південного:

— Нам туди. Ви вже готові йти?

Шимас мовчки кивнув у відповідь. Так само вчинив і Дарах аб Шолвеґ — чорнявий і смаглявий здоровань, аж на півголови вищий за Шимаса, який і сам не мав підстав скаржитися на зріст. А Дарахова дружина Інґріг, невисока білявка, що здавалася геть мініатюрною поруч зі своїм чоловіком, сказала:

— Так, леді Ріано, ми готові.

— То ходімо, поки сонце не дуже піднялось. Якщо не будемо баритися, за дві години доберемось.

Ріана з Шимасом рушили попереду, за ними пішли Дарах із Інґріг, а останнім телепався Колвин. Йому було важче порівняно з іншими, бо він не міг захиститися чарами від тропічної спеки. Впродовж усього плавання Колвин, за Ріаниним наказом, приховував свою силу, тож ні Дарах, ні Інґріг навіть не здогадувалися, що він чаклун, тим більше чорний, і щиро вважали його просто недоумкуватим слугою, якого відьма з незбагненних причин, може, через звичайну примху, взяла цю далеку подорож.

Проте не можна було сказати, що вони взагалі нічого не підозрювали. Певна річ, обоє розуміли, що Ріана не дарма підібрала їх по дорозі на Ініс на н-Драйґ, а її пояснення, буцім вона просто зацікавилася пророцтвом арранської провидиці, їх зовсім не задовольнило. До того ж відьма подорожувала в товаристві кованхарського професора, що було геть незвично. Коли Дарах та Інґріг прямо запитали про це в Шимаса, він розповів їм чисту правду, хоч і не всю правду — що познайомився з Ріаною, гостюючи в палаці ґрафа Еврахського, потім так склалося, що їм було по дорозі, й вони разом поїхали на північ, а в Манхайні Ріана зненацька запропонувала йому вирушити з нею на Драконячий острів, і він був би дурний, якби знехтував такою нагодою. Хтозна, чи повірили йому молоді люди, але більше до цієї теми не поверталися…

Вони йшли, берег поступово віддалявся, і весь виднокіл заповнювала вкрита золотавим піском рівнина без єдиного деревця чи бодай найменшого кущика. Ініс на н-Драйґ являв собою шматок мертвої пустелі посеред безкрайнього океану, тож якби тут не було Драконячого Гнізда, він би не привертав нічиєї уваги і йому, найпевніше, взагалі не дали б ніякої назви. А коли б і дали, то якусь прісну, безбарвну, і вже поготів нікому б на думку не спадало влаштовувати дискусії, як його правильно називати.

Але острів був незвичайний, тому з давніх часів між істориками та ґеоґрафами точилася запекла суперечка щодо його назви. Перші виходили з того, що тут знайшло свій останній притулок дванадцятеро драконів, а отже, острів має бути Драконячим — Ініс Драґол. Ґеоґрафи ж твердили, що на той час, коли сюди приплив перший шінанський корабель, живим залишався тільки один дракон, якого називали просто Ан Драйґ, тому назва Ініс на н-Драйґ, Острів Дракона, цілком виправдана. Ґеоґрафи в цій суперечці брали гору, бо саме вони укладали всі карти; а історики відігравалися хіба що в своїх книжках, де писали винятково „Ініс Драґол“ і неодмінно додавали зневажливу ремарку, що деякі малоосвічені люди помилково називають цей острів Ініс на н-Драйґом.

Сам Шимас не переймався тонкощами термінолоґії, а називав острів і так, і так, залежно від того, що перше на язик ляже. Він ніколи не був прихильником марґінальних теорій, що приписували словам та їх поєднанням якесь самодостатнє, маґічне або містичне, значення. Для Шимаса вони були просто засобом формулювання думок і передачі інформації, а з цього погляду що Ініс Драґол, що Ініс на н-Драйґ означало одне — колись тут мешкали дракони. Власне, це було єдине місце, де збереглися сліди їхньої присутності. І хоча більшість чаклунів та відьом дотримувалися думки, що в стародавні часи Новий Світ населяло багато драконів, факт залишався фактом — ні на Абраді, ні на всіх досліджених островах, окрім самого Драконячого, досі не знайшли жодного свідчення, що їх було більше дванадцяти. А дванадцять, між іншим, цікаве число. Математик відразу скаже, що воно дорівнює трьом, помноженим на чотири, а в зв’язку з цим згадає ґеометричну теорему про прямокутний трикутник. Проте Шимасові важило радше історичне значення цього числа. У Старому Світі воно, схоже, мало якийсь глибокий сенс, бо давні шінанці частіше рахували дюжинами, ніж зручними десятками, та й сама наявність спеціального слова, що позначає таку кількість, є досить промовистою. Із тієї ж таки сивої давнини зберігся поділ часу від півночі до півдня на дванадцять годин; побутова міра довжини, фут, містить рівно дванадцять дюймів; а ще Шимасові було відомо, що й рік у Старому Світі складався з дванадцяти місяців. Також у кількох найстаріших реліґійних текстах зустрічаються побіжні згадки про якихось дванадцятьох апостолів, і теологи досі не можуть дійти згоди, що це означає. Шимас не виключав, що там ідеться саме про драконів; можливо, і в Старому Світі їх було дванадцять…

Іти довелося довше, ніж дві години, і лише близько півдня за мінеганським часом (а на довготі Ініс на н-Драйґу це відповідало десь одинадцятій годині) вони дісталися до єдиної суттєвої нерівності на всьому острові — великої, не менше чверті милі в діаметрі й завглибшки, мабуть, футів п’ятдесят, западини з пологими схилами. Імовірно, тут колись було озеро, хоча за такої спеки в це важко вірилося.

118