Первісна. У вирі пророцтв - Страница 109

109

Марвен ствердно кивнула:

— Так. Леді Моркадес називала його твоїм головним суперником.

— А ще казала, що він дуже хитрий і підступний, — втрутилася Ґрайне. — Вона думала, що це він найняв тих розбійників з лихим чаклуном викрасти нас, але недавно, коли тебе зробили принцом, передумала. Розповідала нам, що лорд Фінвар дуже допоміг тобі, навіть умовляв інших лордів зразу обрати тебе королем.

— Так і було, — підтвердив Бренан. — Фінвар аб Дайхі виявився непричетним до того злочину. Це ще не означає, що ми стали добрими друзями, але наше суперництво залишилося в минулому. — Промовляючи ці слова, Бренан розумів, що радше видає бажане за дійсне. Фінвар мав великі амбіції і з відмовою претендувати на престол аж ніяк їх не позбувся, просто тепер шукатиме інші способи задовольнити свою надмірну жагу до влади. — Лорд Фінвар дуже заможний і могутній чоловік, впливовіший за багатьох катерлахських ґрафів, а може, навіть за всіх. Тому я мушу налагодити з ним гарні стосунки — якщо не приязні, то хоча б шанобливі, це піде на користь країні. На щастя, лорд Фінвар поділяє мою думку, тому вже написав мені листа і висловив готовність співпрацювати зі мною та королем Ріґваром для добра Катерлаху. А все це я веду до того, Марвен, що на знак примирення він запропонував заручити з тобою свого сина Туахала.

Якщо Марвен і збиралася поставити Бренанові цілком природні за таких обставин запитання, то не встигла, бо її випередила менша сестра:

— А цей Туахал уже дорослий?

— Ні, Марвенин одноліток. У хвероді йому буде дванадцять.

— Він гарний?

— Загалом, так. Досить вродливий, височенький, стрункий. Про його вдачу сам я судити не можу, бо ніколи з ним не спілкувався, але за відгуками інших людей він чемний, вихований і розумний.

— Старший син? — не вгавала Ґрайне.

— Так, старший, — відповів трохи здивований Бренан; він не чекав такого практичного запитання від дев’ятирічної дівчинки. — Коли-небудь Туахал успадкує більшу частину батькових статків.

— Це добре, — задоволено кивнула Ґрайне. — Як віддаватимеш мене заміж, теж знайди мені старшого сина.

— Гаразд, — пообіцяв Бренан, погладивши її по голівці. — Шукатиму тільки старшого. Середніх і менших навіть не розглядатиму. — Відтак знову перевів погляд на Марвен. — Ти тільки не бійся, я не збираюсь тебе ні до чого примушувати. І квапити також не буду. От приїдемо до Тахріна, там ти познайомишся з Туахалом, часто спілкуватимешся з ним, гарненько взнаєш його — тоді й вирішиш щодо заручин. І як скажеш, так і буде, це я тобі твердо обіцяю. Тож, повторюю, не бійся, не переживай, усе буде гаразд.

— Я й не боюся, — сказала Марвен. — Ти ж бажаєш нам з Ґрайне добра. А ми маємо слухатися тебе, бо ти тепер старший у нашій сім’ї.

Трохи повагавшись, вона пересіла до Бренана, по інший бік від сестри, і він обійняв її за плечі.

— Так, сестричко, ми сім’я. І я дбатиму про вас, хай що станеться. Я зроблю все, щоб ви були щасливими.

Розділ XXI

Повернення меншої сестри

Незважаючи на те, що йшла друга половина місяця раґвира, в абервенському порту було майже по-літньому людно і гамірно. Тепла течія робила судноплавання по Океану Івирид доволі комфортним навіть посеред зими, і цим західне узбережжя Північного Абраду вигідно відрізнялося від східного, де морське життя не те, щоб геть завмирало, але істотно знижувало свою активність у зимовий період. До того ж Абервен був одним зі світових центрів мореплавства й успішно конкурував, як з Дінас Ірваном і Карфирдіном, так і з розташованими значно південніше Рондавом, Ейнахом, Еврахом, Бруахайлом, Ґлахавом, Рувіном та Айхіном.

Ґвен зійшла з корабля нелегко, прихопивши із собою лише сумку з найнеобхіднішим, а про решту її речей, що містились у двох валізах, як водилося, мала подбати портова управа. Нікого із сестер у порту не було, на що Ґвен і розраховувала, бо вчора ввечері, коли надсилала останні листи подругам та приятелькам, навмисно написала, що прибуде на Тір Мінеган лише по обіді. Вона не хотіла, щоб їй влаштували святкову зустріч, а воліла прибути на рідну землю звично й буденно, ніби два роки тому просто вирушила в подорож Абрадом, а не покинула острів розбита і спустошена, без найменшої надії коли-небудь повернутися сюди.

І хоча Ґвен умовила капітана при вході в бухту не надсилати на берег традиційного сиґналу „відьма на кораблі“, це їй не допомогло. Люди на набережній відразу второпали, хто вона така, і передовсім до неї наввипередки кинулися візники, пропонуючи свої послуги. Проте Ґвен не стала винаймати ні брички, ні карети, бо вони були надто повільні, а скористалася люб’язністю лейтенанта портової варти, який радо поступився їй конем. У своїй завзятості він збирався був відрядити з молодою відьмою кількох ґвардійців для почесного супроводу, але вона переконала його відмовитися від цього задуму.

Вулиця Белах Фарраґол, що вела з порту до міста, була, як і всі головні вулиці Абервена, широкою та просторою, тож Ґвен могла швидко гнати позиченого коня, не ризикуючи ні з ким зіштовхнутися. Колючий крижаний вітер рвучко бив їй в обличчя, кусав щоки та підборіддя, але сльози, що застеляли їй погляд, були не від нього.

„Я вдома!“ — твердила вона собі. — „Вдома, вдома, вдома!.. І тепер я відьма. Я знову відьма!..“

Хоча відтоді минуло вже десять днів, Ґвен досі не до кінця вірила своєму щастю. Наяву вона розуміла, що те неймовірне диво, яке з нею сталося, цілком реальне, але щоночі її мучили страшні сни, де вона була відьмачкою. Тоді Ґвен прокидалася нажахана, мерщій перевіряла свою нову Іскру, а потім тихенько плакала від радості, що їй це лише наснилося…

109