Первісна. У вирі пророцтв - Страница 102

102

Першим висловився Дармад аб Махін:

— Лорде Ріґваре, я не відмовляюся від свого голосу за вас, але вважаю за доцільне відкликати його від пропозиції лорда Морканта. Натомість, від імені шляхетських зборів Князівства Рондав маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.

Його приклад наслідував ще один виборний лорд, Ехан аб Тігернах від Князівства Ридихен. Потім неохоче підвівся Кохран аб Ґарет і віддав одинадцятий голос від імені Князівства Ейгайн і Княжого Дому О’Барфін. А тоді й представник ейгайнської шляхти, лорд Лейн аб Ватайр, який годину тому відмовився від підтримки Авлайда аб Калваха на користь Ріґвара аб Ковґала, вирішив бути до кінця послідовним — у тому сенсі, щоб за будь-яких умов залишатися на боці переможця.

„Ще два голоси,“ — подумки заклинала Шайна. — „Тільки два голоси…“

— Лорде Ріґваре, — заговорив Кивін аб Енгас. — За звичних обставин є самозрозумілим, що претендент на престол голосує сам за себе. Проте зараз ситуація аж ніяк не звичайна, до того ж ваше ім’я фіґурує відразу в двох різних пропозиціях. Тому прошу вас визначитись, на яку з них ви погоджуєтеся.

Ґраф Ярвійський з кам’яним виразом обличчям кивнув:

— Я погоджуюсь на пропозицію лорда Асґера.

„Один голос. Тепер один-єдиний…“

Брігід пильно дивилася на ґрафа Абертавського, але той мовчав і вдавав, що не помічає її погляду. Кивін аб Енгас підвівся з трону, проте не став оголошувати перерву, а спустився східцями вниз і звернувся до старого ґрафа Талботського:

— Лорде Дорване, я передаю вам свої повноваження голови наших зборів і прошу засвідчити, що від імені Князівства Мерхир і Княжого Дому О’Бринмор я маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.

Дорван аб Раґнал не став шкандибати до трону, щоб посісти його лише на якусь хвилину, а просто зі свого місця нерозбірливо проказав:

— Сим сасвітшую, шшо сього тня, тватсять тшугого шаквиша, оп опітній поші, Шата Лоштів Оп’єтнаного Кошолівства Катешлах опшала тшитсять восьмим кошолем Катешлаху лошта Шікваша ап Ковкала О’Гетвина… хе-е, а такош опшала тшитсять тев’ятим кошолем Катешлаху лошта Пренана ап Крифита О’Мейніша.

Майстер церемоній тричі вдарив нижнім кінцем свого довгого жезла об мармурову підлогу і врочисто виголосив:

— Хай живе король! — Раніше цього вистачало, але наразі довелося наспіх вигадувати продовження. І придворний сановник непогано з цим упорався: — Хай живе лорд-наступник престолу!

Усі присутні повставали, і лорд Ріґвар, тобто вже король Ріґвар, неквапно рушив до трону, який відтепер належав йому. Певна річ, він не так уявляв свій тріумф і розумів, що решту свого життя муситиме ділити королівську владу, якої так домагався, з іншим, та все ж корона залишалася короною, і, за великим рахунком, йому не було на що нарікати.

Фінвар аб Дайхі з легкою, ледь помітною, але вкрай самовдоволеною посмішкою дивився на Альсу. Не складало особливих труднощів здогадатися, про що він думає.

— Мушу визнати, — тихо сказала Альса, — що свою частину угоди лорд Фінвар виконав. А тепер Бренанова черга.

Розділ XX

Лорд-наступник

— Напиши їм, що я не згоден, — наполягав Бренан. — Зараз же напиши, негайно!

— Та не писатиму я такої дурниці, — відповіла Мораґ. — Сам пиши… але я все одно не надішлю. Бо це просто тупо.

— І справді, Бренане, — підтримав її Ліам. — Тобі вже пізно відмовлятися. Цим ти нічого не зміниш, лише виставиш себе на посміх. Що сталося, те сталося, і вороття назад немає. Як кажуть у нас в Івидоні, поки коваль пиячив, кузня згоріла.

Нещодавно вони зупинилися на обід у придорожньому трактирі. Їхній супровід, що складався з восьми мінеганських ґвардійців, розмістився в загальній залі, а їх трьох огрядна господиня трактиру провела до окремої кімнати, призначеної для столування найповажніших гостей, запросила пригощатися вином і солодкими напоями, а сама подалася на кухню, щоб особисто простежити за приготуванням замовлених ними страв.

Якраз тоді Мораґ отримала листа від Шаннон. Зараз він, зібганий спересердя Бренаном, лежав посеред широкого обіднього столу, вкритого вишиваною скатертиною. Там було лише кілька рядків:

Дорогі Бренане й Мораґ!

...

Щойно Рада Лордів обрала короля. Як і очікувалося, ним став Ріґвар аб Ковґал. Та це сущі дрібниці. Головне інше — Рада проголосувала за те, що після Ріґвара, вже без нових виборів, корона відразу перейде до Бренана. Тож вітаю тебе, любий брате, хоч, мабуть, ти не дуже цьому зрадієш.

Це поки все, ніяких подробиць я не знаю, бо не була на зборах. А Шайна не стала нічого пояснювати, негайно побігла до себе, щоб написати вам листа. Чекайте на нього вже незабаром, а я закінчую, бо маю ще повідомити цю новину Ейрін, Давнайг і Ріані.

Цілую вас обох.

Переказуйте мої вітання Ліамові.

Ваша Шаннон.

Ця звістка вкрай обурила Бренана. І зовсім не тому, що колись у майбутньому, років за п’ять, може, за десять, а як дасть Див, то й за всі п’ятнадцять чи навіть двадцять, він стане королем Катерлаху. Найбільше його розгнівало те, що відьми, які так завзято твердили про свою сестринську любов до нього, не дотримали обіцянки і таємними інтриґами та хитрощами провели через Раду таке рішення. І, поза будь-яким сумнівом, Шайна була причетна до цього. Вона просто не могла не знати…

Бренан і без Ліамових слів розумів, що тут уже нічого не можна вдіяти, що всі його протести та заперечення марні, але й далі вимагав від Мораґ надіслати спростування. І водночас, десь у глибині душі радів, що зараз перебуває за півтора дні шляху від Тахріна, бо інакше б міг накоїти дурниць, про які згодом дуже б шкодував.

102